Зміївчанка Ольга Смірнітська — муза короля вальсу Йоганна Штрауса (Ч.2)

У квітні на нашому сайті була опублікована перша частина великої історичної розвідки директора Зміївського краєзнавчого музею Михайла Саяного про зміївчанку Ольгу Смірнітську. Вона була видатною жінкою свого часу.

Ольга Смірнітська вважається першою жінкою – композиторкою родом з України.

А ще вона була коханою дівчиною  короля вальсу Йоганна Штрауса-молодшого.

Життя склалося таким чином, що двом закоханим не судилося бути разом. Але вони залишили по собі прекрасну музику та не менш прекрасну історію кохання.

 

«Коли плаче серце, — це Кохання. Коли від серця ридає музика, — це вічне Кохання».  Йоганн Штраус 

1856  року 19-річна красуня Ольга Смірнітська разом із батьками проводить літо на своїй дачі в Павловську під Санкт-Петербургом (Дача Смірнітских поруч із залізничним вокзалом, в Матроській слободі, зараз там будинки №№ 15-17 по 1-й вул. Красного Флоту). І потрібно було долі розпорядитися так, що саме цим літом до Павловська із гастролями приїздить неодружений «віденський чарівник» Йоганн Штраус-молодший. Композитор, який на той час вже був всесвітньовідомим, який об’їздив зі своїм оркестром пів світу, ще не знав, що саме в Павловську він зустріне своє єдине і незабутнє кохання…

Згідно з контрактом, укладеному із дирекцією Царськосільської залізниці, Штраус із травня по жовтень, шість днів на тиждень, повинен був виступати зі своїм оркестром в павловському павільйоні «Воксал».

Це був вдалий рекламний хід дирекції залізниці, адже цей вид транспорту лякав людей своєю швидкістю, і тому залізниця була збиткова. Щоб зацікавити клієнтів у новому виді пересування, на цьому залізничному вокзалі було вирішено проводити музичні вечори. Для цього і було запрошено вже відомого композитора Йоганна Штрауса з його оркестром до Павловська.

Дирекція залізниці «попала в десятку»: вже через рік Павловськ стає музичною столицею Росії, до якої приїздили потягами не тільки дачники Павловська, а й багаті та впливові люди з Царського Села та Санкт-Петербурга і з інших міст Росії. В ті дні зал «Воксала», який був розрахований на три тисячі місць, не міг розмістити всіх бажаючих. Окрім виступів у «Воксалі», Штраус дає концерти в знатних аристократичних салонах, грає на балах «Його величності — імператора», присвячує членам сім’ї імператора Олександра ІІ свої марші та вальси.

Сьогодні невідомо, чи в свій перший приїзд 1856 року, чи в наступних роках, Ольга познайомилася з Йоганном Штраусом, і як саме відбулася ця зустріч. Деякі дослідники вказують на те, що їхнє знайомство відбулося в його третій «руський сезон», влітку 1858 року, так як восени цього року Штраус вже включив у свої концерти в Павловському «Воксалі» декілька творів Ольги Смірнітської, в тому числі її «Польку-мазурку», і в оркестровій версії романс, на вірш Олексія Кольцова, «Так и рвётся душа».

По одній із версій, під час концерту, серед багатьох відвідувачів «Воксалу» Штраус примітив «юное очарование» із сумним поглядом. А коли після концерту музикант розбирав букети квітів від прихильників його таланту, то звернув увагу на букет білих троянд, із якого виглядала записка: «En signe d’adoration presente au metre Jean par l’inconnue»… (На знак обожнювання подаровано метру Жану від незнайомки). Вже через декілька днів вони познайомилися в нотному магазині, і саме цю зустріч згодом розглядали, як знак долі.

За іншою версією, Штраус вперше познайомився із Ольгою Смірнітською в 1858 році в елітному салоні графа Льва Соллогуба, в якому зазвичай збиралися петербурзькі вельможі: князі, графи, чоловіки-красені та красуні-жінки.

Є ще одна версія: після концертної програми Йоганну принесли букет білих троянд, до якого була прикріплена записка: «Мэтру от восхищенной вашим талантом незнакомки».

Таких записок під час і після концертів йому приносили сотні, але ця все ж схвилювала чоловіка. Штраус не залишився байдужий до цієї записки, і кожного разу, виходячи на поклон до зали, він вдивлявся в молоді жіночі обличчя, намагаючись розгледіти цю незнайомку. А ввечері, сидячи за роялем, створив свою нову композицію, яку назвав «Незнайомка» («L’inconnue», op. 182), в якій намагався відтворити її музичний портрет.

І ось, нарешті, друзі познайомили Йоганна із чарівною дівчиною Ольгою Смірнітською, яка виявилася саме тією незнайомкою, яка передала композитору записку. На подив Штрауса, вона була не тільки красивою, а й розумною та освіченою, а ще — сама писала музику.

 

Тепер вони зустрічалися кожен день. Ольга, разом із подругою Поліною, приїздили на концерти Йоганна, а після них разом гуляли  алеями Павлівського парку. Поліна, стараючись не заважати закоханим, відразу ж «випаровувалась», а Ольга та Йоганн вже самі годинами гуляли, ходили до річки і ніяк не могли наговоритися.

На хвилях кохання в Павловську Йоганн Штраус пише свої найкращі твори тих років: «Кадриль на стрельнинской террасе», «Прощание с Петербургом», вальс «Воспоминания о Павловске», «Полька-Нева». Згодом за ці та інші твори його визнають «королем вальсу». Закоханий маестро у свої Павловські концертні програми вставляє і твори Ольги. На жаль, із її романсів до наших часів дійшов лише єдиний, який називається «Перша любов», та ораторія №12 на вірш Лермонтова «За всё, за всё тебя благодарю».

Їх роман розвивався так стрімко, що вже через декілька місяців Йоганн Штраус робить Ользі Смірнітській пропозицію вийти за нього заміж. І Ольга погоджується. «Ольга! Возьми же мое сердце! С сегодняшнего дня я живу только надеждой не покидать тебя никогда, принадлежать тебе, мое обожаемое дитя!» — так пише закоханий Йоганн у листі своїй коханій дівчині.

Коли неможливо було зустрітися, Ольга і Йоганн обмінювалися таємними листами, які Ольга передавала коханому через подругу Поліну, а Йоганн — через свого товариша. Ці тайні послання вони називали бонбоньєрками. Одна із знаменитих польок  композитора носить саме таку назву: «Бонбоньєрка».

Але не судилося закоханим бути разом все життя. Батьки Ольги і представити не могли, щоб у них, дворян, зятем був якийсь музикант-капельмейстер, нехай навіть і всесвітньовідомий. І коли в червні 1859 року Йоганн Штраус офіційно просить у матері Ольги — Євдокії Смірнітської руки її дочки, відразу ж отримує відмову. Євдокія Смірнітська, колишня дочка купця, а не дворянина Горохова, не дає дозвіл на одруження. Талант композитора не мав для батьків Ольги ніякого значення — закони аристократії були для них вище долі власної дочки.

«...Итак, моя надежда погибла! Моим единственным стремлением было обладать Тобой, но невозможно достичь моего горячо желанного счастья…» – пише Йоганн коханій. Закохані продовжують зустрічатися, але вже таємно, бо батьки категорично заборонили Ользі бачитися з Йоганном. Під час цих зустрічей навіть обговорювався фантастичний план втечі Ольги і переїзд її до Відня. Але Ольга Смірнітська все ж не погодилася із таким планом — пожаліла батьків.

Таємничі зустрічі продовжуються, через посередників передаються любовні листи. На день народження Ольги Штраус посилає їй подарунок — польку «Проказница». «Это скромное дитя музы посвящает Вам сочинитель Жан. Павловск, 11 июля 1859».

22 липня він пише листа Смірнітській: «Ольга! Моя любовь к Тебе остается неизменной, и все же я навсегда оставляю надежду обладать Тобою, чтобы сохранить Тебя Твоей семье. При таких обстоятельствах счастливыми мы не будем никогда. Прекрасные картины моей фантазии рассеялись, волшебство, поэзия, святые мысли моего будущего украдены у меня. Думай почаще обо мне, дорогая Ольга...».

Концертний сезон закінчився, і 5 вересня — останній бенефіс оркестру. Штраус включає в програму концерту новий романс Ольги «За все, за все тебя благодарю», який повний відчаю та таємничості, вальс «Прощание с Петербургом» і «Свадебный марш», який написав Теодор Лешетицький спеціально для Смірнітської та Штрауса, в надії, що кохання їх завершиться весіллям.

На початку жовтня 1859 року Йоганн Штраус від’їздить на батьківщину до Австрії, але — сам. На шляху до Відня він відсилає Ользі листа — одного із найтрагічних листів у його житті:

«10 октября. Ольга, дитя моё! Вот хочу открыть тебе моё сердце, что я тебя безумно люблю. Ты уже знаешь, что мне невозможно жить без Тебя. Сами Твои дорогие мне письма в силах утешить меня только в тот момент, когда я их читаю, потому что лишение возможности Тебя видеть, делает меня нежизнеспособным; я могу жить, только обладая тобой, ангел, только чувствуя Твоё дыхание, я могу сохранить свою жизнь. Моя боль с каждой минутой быть все дальше от тебя столь велика, что я предпочитаю умереть, чем выносить эту муку. У меня нет сил, я слишком люблю Тебя, жизнь без обладания Тобой подобна смерти для меня, – и лучше будет для нас обоих, если меня больше не будет… Спасибо за Твои утешительные письма, но для меня нет утешения. Моя страсть съедает меня. Прощай, ангел, я не могу больше писать. Бог знает, что со мной произойдет. Вечно Твой, Жан».

Не в змозі забути Ольгу, Йоганн у 1860 році знову повертається до Павловська із концертною програмою і знову просить у неї руки. Але вона, не маючи сил протидіяти волі батьків, — все ж таки… відмовляє Штраусу. Він від’їжджає із Росії, шле їй повні відчаю листи, знову повертається. Але для Ольги його вже більше не існує…

«Любимый Жан! Не проклинай меня, читая эти строки. Попытаюсь быть краткой и отказываюсь от всяких объяснений. Вот уже две недели как я стала невестой. Восхитительные часы, которые мне было предназначено провести с тобой, великим музикантом, никогда не исчезнут из моей памяти. Забудь свою неверную проказницу, которая никогда не перестанет дорожить воспоминаниями о тебе. Ольга С.» — пише вона в останньому листі своєму коханому.

Розлучення зробило свою чорну справу, злі язики теж не дрімали. До Ольги стали доходити чутки, що у Йоганна з’явилась нова коханка. Переписка стає все рідшою, і незабаром Штраус дізнається, що Ольга вийшла заміж. Ольгу Смірнітську батьки віддали за дворянина із польським корінням, військового юриста Олександра Лозіно-Лозінського.

Штраус ще декілька разів приїздив до Росії, але вже одруженим. Давав концерти в Санкт-Петербурзі, Москві і в Павловську. Останній його концерт відбувся в Петербурзі, через 17 років після його останнього літнього концерту в Павловську.

Із Ольгою більше не зустрічався, але пам’ятав про неї все своє життя. Не випадково, що одну із героїнь у його найбільш знаменитій опереті «Летучая мышь» звуть Ольга.

 Востаннє Ольга Смірнітська нагадала Штраусу про себе через 25 років після їх розлучення, приславши йому ноти свого романсу «Первая любовь».

Плинули роки в славі та достатку: Йоганн Штраус декілька разів намагався обзавестися сім’єю, але невдало. Перша його дружина — оперна співачка, на якій Штраус одружився в 1862 році, відразу ж після повідомлення про одруження Ольги із офіцером Семенівського полку Олександром Лозінським, була зовні дуже схожа на Ольгу Смірнітську. Він одружувався ще двічі, але ні дітей, ні щастя, ані спокою ці шлюби не принесли. Тільки будучи вже у зрілому віці, він одружується втретє на Адель Штраус, яка до кінця життя композитора була йому вірним другом і помічником.

Все своє життя Йоганн Штраус зберігав, як безцінний скарб, портрет своєї Ольги. Його йому подарував вже відомий на той час художник Іван Макаров, якому Ольга Смірнітська позувала при написанні картини. Це все, що залишилося у маестро в пам’ять про свою російську любов. А ще залишились спогади про ті місця, де він назавжди залишив своє серце…

Вже після смерті композитора до Адель Штраус прийшла літня жінка, яка представилась Поліною Свєрчковою, родом із Петербурга. «Я слышала, вы хотите издать письма Иоганна? Возьмите вот это», — і подала Адель стопку листів. «Это любовные письма Иоганна к моей подруге Ольге. Вам решать, опубликовать их или нет».

Виявляється, Ольга Смірнітська, боячись, що мати знищить їх, як компромати на дочку, передала ці листи Поліні Свєрчковій, своїй вірній подрузі і свідку цього роману. Виїхавши за кордон, Поліна захопила з собою і листи.

За життя Адель Штраус опублікувала лише декілька листів свого чоловіка. Подальша їхня доля була невідома — вони вважалися назавжди втраченими.

І ось, на початку 90-х років ХХ ст., спеціалісти Міжнародного інституту творчості Йоганна Штрауса збирали матеріали для повного каталогу життя та творчості великого композитора. Дослідити російський період життя Штрауса було доручено директору Віденського музичного зібрання, доктору Томасу Айгнеру, який у фондах Віденської міської бібліотеки знайшов ці листи.

«Я зарылся с головой в фонды городской библиотеки Вены и совершенно неожиданно обнаружил карточки с аннотациями «Письма Иоганна Штрауса к Ольге Смирнитской». Представляете, что было со мной?! Я не верю глазам, не верю самому себе и заказываю эти письма. И мне выдают стопку, весьма внушительную стопку, пожелтевших листов. В моих руках оказались подлинные свидетели прекрасной и трагичной любви Иоганна Штрауса и Ольги Смирнитской».

«Необыкновенной нежностью, безграничной любовью и преданностью проникнуто каждое письмо Штрауса к Ольге. Эта любовь вдохновила композитора на создание замечательной музыки».

Знайдені листи Томас Айгнер провів через декілька експертиз і тільки після того, як було підтверджено їх справжність, він видав книгу, яку назвав «Ольга Смирнитская — адресат ста любовных писем Иоганна Штрауса». Вони і лягли в основу цієї книги.

Про любов Штрауса і Смірнітської радянські телеглядачі знали давно, адже 1972 року на телеканалах СРСР з’явився фільм (кіностудія «Ленфільм») Яна Фріда «Прощание с Петербургом». Це сумна мелодрама, у якій розповідається про красиву, але нещасливу любов композитора-романтика і молодої романтичної панночки, сприймалася тоді глядачами, як витвір фантазії сценариста Анатолія Гребнєва.

Публікація цих листів довела існування у Йоганна Штрауса російської музи і докорінно змінила уяву про роман Штрауса і Ольги у тих глядачів, які дивилися цю мелодраму.

Окрім фільму, в Радянському Союзі про це кохання писалося і розповідалося багато: 1975 рік — стаття в комуністичній газеті «Правда», 1977 рік — стаття «В Павловском парке тишина» в журналі «Аврора»; у 1986-1987 роки відомий британський актор театру та кіно, кінорежисер, письменник та сценарист сер Пітер Устінов в Ленінграді створює серію телепередач «Прогулки с Иоанном Штраусом» та інші, в яких згадує і про Ольгу.

У 2014 році в видавництві «Мир детства» виходить книга петербурзької письменниці Олени Матвєєвої «Иоганн Штраус. Король вальсов», в якій авторка розповідає про незвичайно талановиту австрійську сім’ю Штраусів, описує і про кохання Ольги та Йоганна.

Перша російська жінка-композитор, зміївчанка Ольга Василівна Смірнітська на два десятки років пережила свого коханого Йоганна. Доля її склалася так, як і слід було чекати в аристократичних сім’ях: вона вийшла заміж за Олександра Степановича Лозіно-Лозінського, перестала писати музику, народила йому четверо дітей: Михайла (05.11.1864), Олександра (13.12.1868-05.04.1961), Сергія (07.01.1872-1902), Володимира (06.02.1874). Володимир помер в 12 років, а в 1902 році на 31 році життя помер Сергій.

З чоловіком у шлюбі вони прожили 60 років, але у їх відносинах не було ані романтичних почуттів, ані сімейного щастя. «Вони одружилися і були нещасливі», — це мабуть про них у свій час сказав А.П.Чехов.

Померла Ольга Василівна у січні 1920 року, всього на вісім днів переживши свого чоловіка. Похована на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври в Петербурзі.

Що сталося із листами Ольги до Штрауса, сьогодні невідомо. Є припущення, що Йоганн Штраус виконав свою обіцянку дану Ользі, — забрав їх із собою в могилу…

Директор Зміївського краєзнавчого музею  Михайло Саяний.

 

Читайте також: Будинок, де народилась Ольга Смірнітська, передано краєзнавчому музею