Артем Рудинський і Данило Торшин. Фото - Зміївська міська рада
Артем Рудинський помер у Київському шпиталі. Данило Торшин поспішав додому, щоб провести товариша в останню путь, і загинув в автокатастрофі. 12 квітня у селищі Зідьки провели в останню путь друзів і побратимів — дві труни стояли поряд
Артем Рудинський народився 16 квітня 1999 року у селищі Зідьки. Навчався у Зідьківській школі. Після її закінчення вступив до Харківського професійно-технічного училища, де здобув професію автослюсаря.
З 2018 по 2019 роки проходив строкову службу. Після демобілізації розпочав свою трудову діяльність. Працював на Зміївському АТЗТ «Маяк».
У 2023 році Артем став на захист країни до лав Збройних сил України.
8 березня 2024 року солдат Артем Рудинський, стрілець-радіотелефоніст 2-го відділення взводу снайперів ВЧ А4820, під час виконання бойового завдання на Донеччині, отримав осколкове поранення. Місяць лікарі боролися за його життя, але серце Героя зупинилося 9 квітня в одному з Київських медичних центрів. Артему за тиждень мало б виповнитися 25 років.
Ховати Артема мали 11 квітня. Попрощатися із кращим другом і бойовим побратимом спішив Данило Торшин. Але його життя обірвалося в страшній аварії.
Данило родом із міста Антрацит Луганської області. У 2014 році, коли розпочалася російсько-українська війна, родина Данила переїздить до села Бутівка, що на Зміївщині.
Після строкової служби працював на Зміївському АТЗТ «Маяк». У 2023 році став на захист країни.
Молодший сержант Данило Торшин, командир 1-го відділення взводу снайперів військової частини А4820, помер внаслідок ушкоджень, отриманих у ДТП поблизу села Таранівка.
Артем Рудинський і Данило Торшин дружили зі школи. Разом азом проходили строкову службу в армії, разом працювали на «Маяку», воювали в одній частині. І майже одночасно завершили свій земний шлях.
«Сьогодні Зміївщина — в невимовній журбі. Два друга, два побратима, два героя, два сини України сьогодні йдуть у вічність, — сказала перший заступник Зміївського міського голови Тетяна Тімофєєва. — Це горе неможливо описати жодним словами, як і жодних слів не вистачить, щоб висловити співчуття батькам і рідним цих воїнів».
«Я не вірю в це, хочу прокинутися і побачити, що це — поганий сон! Але, на жаль, це не так», — не стримуючи хвилювання, сказала староста Інна Сумцова. — Їм би жити і жити, але проклятий окупант перекреслив їхні мрії».
Біль утрати сьогодні відчуває вся Зміївська громада. Вічна слава героям!
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз