За спинами в чоловіків. Роздуми на тему гендерної рівності на алеях Личаківського цвинтаря

Невістці і тезці цієї жінки поталанило більше: дружина Петра Франка Ольга-Марія залишилася особистістю, написавши кулінарний бестселер. Можливо тому, що не працювала на одній ниві з чоловіком — молодший син Івана Франка був льотчиком, а не письменником.

А от Ольга Франко з роду Хоружинських була письменницею, видавчинею та перекладачкою. Вона допомагала своєму геніальному чоловікові в роботі: збирала для нього казки та перекази, фінансувала зі свого посагу видавництво книжок Каменяра… І залишилася «дружиною Франка».

Принаймні це перше, що я чула, коли називала ім’я нашої відомої землячки — будь-де і будь-коли.

Готуючи матеріал про Ольгу Франко, з чужих слів я знала, що вона похована на Личаківському за спиною Івана Франка. Але навіть не підозрювала, наскільки!

Щоби знайти могилу пані Ольги, мені довелося обійти пам’ятник Каменяреві, а потім ще кілька поховань за ним. Знайшла я непоказну могилу не з першого разу. І дуже засумувала, бо ця жінка достойна набагато більшого місця і в історії, і на Личаківському цвинтарі.

Її могила — тут же, зовсім поряд, на центральній алеї кладовища.

«Похована у Львові на Личаківському цвинтарі поруч із могилою друга та наставника — Івана Франка», — свідчить Вікіпедія.

Цю українку за життя визнавали найвидатнішою співачкою світу. Співати з Крушельницькою на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Їй аплодували шанувальники в Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі.

Примадонна мешкала в Італії, на власній віллі. Але перед самим початком Другої світової війни вирішила відвідати Галичину і, на жаль, не змогла повернутися назад.

Під час німецької окупації Львова співачка дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу.

У післявоєнний період Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії. Але живучи й працюючи в Радянській Україні, жінка довгий час не могла отримати радянського громадянства, залишаючись підданою Італії. Вона стала громадянкою СРСР тільки після того, як написала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, врешті отримавши мізерну компенсацію.

Коли вона померла 1952 року, її поховали без почестей і навіть без надгробного каменя на могилі. Але  львів’яни добилися встановлення там пам’ятника «Співочий Орфей».

Я була тут 20 років тому і не звернула уваги на те, що пам’ять видатної жінки увічнена скульптурою чоловіка, нехай і міфічного. Ба більше — авторками цього надмогильного пам’ятника є дві жінки — скульпторка  Теодозія  Бриж та архітекторка Лариса  Скорик.

Тепер же в мене виникло питання: чому, з якої причини дві жінки в пам’ять про третю створили чоловіка? Невже настільки сильними були патріархальні устої на той момент? Відповіді, певно, не буде…

Фраза «не все так однозначно», — це саме про неї.

Ірину Фаріон вбили 19 липня 2024 року. Слідство розглядає кілька мотивів вбивства, зокрема громадська чи політична діяльність і особиста неприязнь. Також слідчі не виключають у вбивстві «російський слід».

Ще дуже мало часу пройшло, щоби без емоцій можна було судити мовознавицю «по ділам її». Напевно, час обітре пам’ять про неї, як вітер у пустелі обтирає нерівності на камінні.

Та заради української мови вона ладна була скласти голову. Так і сталося.

Але й тут без чоловіків не обійшлося!

«Ірина Фаріон похована на Личаківському кладовищі у Львові на центральній алеї (поле 22) неподалік могили Володимира Івасюка», — видає інтернет у відповідь на пошуковий запит.

На могилі пані Ірини поки немає пам’ятника. Хочеться вірити, що це буде не абстрактний надгробок з чоловічими обрисами.

Я ніколи не чула це ім’я. Але побачивши її поховання, одразу зрозуміла: тут знайшла свій вічний спокій визначна спортсменка!

Ольга Бно-Айріан, фехтувальниця, майстриня спорту, померла у 2012-му у віці 60 років. На її могилі — мармурова скульптура авторства Дениса Шиманського.

Цей надгробок, як на мене, один з кращих сучасних пам’ятників на Личаківському. А ще він показує, що світ таки змінюється. І в ньому жінки стають більш помітними. І за життя, і після смерті.