Тротуари, вулиці та трохи ґендеру по-зміївськи

29.05.2021 у 13:00 551

Те, що зручно найуразливішим групам, буде зручно й решті

Тротуари, вулиці та трохи ґендеру по-зміївськи

Дивлячись, як із появою весняного сонечка побільшало людей на вулицях Змієва, згадую, як по виходу на роботу з декретної відпустки 2 роки тому з’явилося у мене велике бажання змінити ситуацію із незручністю пересування містом. Тоді — для жінок із дитячим візочком. Причому я добре уявляла, що людям із інвалідністю, наприклад, їхати візком нашим містом — взагалі квест на виживання.

Непросто також, я бачу, громадянам похилого віку — високі або розбиті сходини, відсутні зручні поручні на сходах, немає лав по вулицях (а шлях пішки додому може бути ой який довгий для старенької людини), відсутня тінь влітку (бо дерева понівечені службами всюди), ями на тротуарах, а подекуди і їхня повна відсутність.

Темою цією два роки тому я перейнялася настільки, що провела опитування близько 60 осіб, переважна більшість із яких підтвердили: пересування нашим містом для уразливих груп населення — не просто незручне, а й місцями — просто небезпечне. Я вже не кажу про села! Там тротуарів зроду-віку не бачили.

Хто найбільше страждає від відсутності універсального (тобто зручного й доступного всім) дизайну в нашому місті та селах? Який вихід із ситуації? Цього року, вже як депутат, вирішила порушити тему та розширити її. Адже маю тепер, сподіваюсь, нові інструменти впливу на проблему.

 

Із початку року одне із найбільш поширених питань до мене як депутатки — стан доріг у громаді. Жителі більшості населених пунктів громади постійно звертаються по допомогу щодо ям і відсутності асфальту. Всюди. При цьому наші (зовсім не розбещені якісним проїздом) жителі навіть і не зауважують, що вони мають право не лише на адекватну дорогу для проїзду, а й якісне пересування пішки — і містами, і селами.

Чому? Та тому, що пересуваються по цих дорогах, звичайно, і громадський транспорт, і громадяни на машинах, і швидкі, і пожежні машини.

А пішоходи? Вони у нас завжди якось та й перебіжать. Щодня і всюди. Ми звикли, що проїзні дороги справді важливі — ніби це для всіх. І якщо дорога у ямах по коліно — то тут не до тротуарів. Однак саме про них хочу нагадати. Причому трохи зупинюсь на … ґендерній та віковій дискримінації.

Щоб дати зрозуміти, кого торкається проблема відсутності якісного пішого доступного простору, насамперед нагадаю: найбільша група нашого населення у країні — це жінки. Відповідно до даних Головного управління Держстату, у нас в середньому 46,3% чоловіків та 56,7% жінок.

Причому збільшення кількості жінок простежується зі збільшенням їхнього віку: якщо в дитячому віці дівчаток до хлопчиків в Україні десь приблизно порівну (2 мільйони 792 тисяч дівчаток до 2-х мільйонів 965 тисяч хлопчиків у віці до 14 років), то вже у віці 65 і старше — жінок приблизно удвічі більше, ніж чоловіків (4 млн 199 тис. до 2 млн 99 тис.) Такими є дані ООН по Україні на 2019 рік.

Статистика по нашій громаді, припускаю, повністю відображає загальноукраїнську картину. Нагадаю ще: Україна — держава людей зрілого й старшого віку. І Зміївщина — не виняток. Причому — увага! — жінки передпенсійного віку за 10-15 років теж стануть жінками пенсійного віку. І так ця величезна група ставатиме усе більшою. Переважаючою.

До чого я? Ці громадянки — насамперед пішоходи. Так, дехто користується і громадським транспортом, і велосипедом. По 2-3 вулицях у місті та селі. Та для більшості усе ж важливо, яким є пішохідний шлях. Я вже не кажу про жінок із візочками (тобто — з дітьми до 3-х років, яких, за інформацією відділу соцзахисту Зміївської міської ради, в колишньому Зміївському районі — понад тисяча).

Нагадаю також, що, за даними Держстату, в Україні близько 3 мільйонів людей з інвалідністю. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я це значить, що їх — близько 10% від всього населення. 80% із них — досить активні та працездатні, але через недоступність громадського простору вони, наприклад, не можуть працювати. Тож тих, хто потребує якісних тротуарів, абсолютно не менше, ніж тих, хто вимагає якісних доріг.            

Стан тротуару чи його відсутність часто призводить до того, що мамі з візочком доводиться виходити на проїжджу частину, як наприклад, на об’їзній у Змієві — по вулиці 1 Травня, де постійно носяться водії вантажівок «без голови», там і тікати особливо нікуди, бо ж паркани навколо!

А наші «чудові» вулиці нагірного району в Змієві? В районі цвинтаря, наприклад. Та й інші, перпендикулярно вулицям Гагаріна та Садовій? Знаю цьогорічні реальні історії, що діти не з однієї родини не могли до школи (!) вийти, бо вулиця з таким ухилом і ожеледицею — це жорстке випробовування не для всіх. «Мене накриває відчай і хочеться тікати звідси подалі, бо кожного року — одне й те ж», — гірко сказала мені одна мама, коли я спитала, як їм живеться взимку на таких схилах.  Я вже не кажу про вулиці в селах — фото з Борової схожі, наприклад, на апокаліптичні хроніки.

Життя не повинно обертатись лише навколо інтересів середньостатистичного молодого здорового чоловіка на автівці, як маємо зараз.

Шлях пересування нашої завжди заклопотаної жінки (і про це твердять фахівці-урбаністи), — це не прямий шлях  середньостатистичного чоловіка на авто «хата-робота-великий магазин», зрідка — до магазину будматеріалів і до великого міста. А це — й дорога до школи, до банкомату, магазину, до дитсадка, до аптеки, на базар, до мами, яка з ковідом, наприклад… Це — павутинка доріжок та доріг, яка охоплює населений пункт повністю. І це у когось — щодня. Переважно — пішки. Часто — із важкими сумками у руках. У декого — із дитячим візочком.

Причому проблема пішого пересування містами і селами — не сезонна, а цілорічна. Взимку вона взагалі загострюється як ніколи. Якщо певні вулиці (хоча б центральні) чистяться від снігу для проїзду, то віддалені провулки і тупики у снігу — це у нас окрема тема виживання людей старшого віку.

Сніг, ожеледиця місяцями — із настанням зими життя буквально зупиняється для певної категорії населення. Тут і ковіду насправді чекати не варто — деякі люди 60+ (нагадаю знову, що за статистикою серед них чоловіків — удвічі менше!) місяцями ізольовані від активного життя та в осінньо-зимовий період майже зовсім не виходять з хати. І їх можна зрозуміти: страх опинитися до кінця днів на ліжку з переломом шийки стегна сильніший, бува, за голод. Добре, якщо є діти неподалік або милосердна сусідка занесе пакуночок… 

Оксана (мама із візочком): ми не так давно переїхали до Змієва із іншого населеного пункту, там були доволі нормальні тротуари. Хоча переходи теж були із бордюрами (це кожна мама мене зрозуміє). Тут же у нас — постійні проблеми із проходом. Радує поки те, що у відносно спокійних кварталах по центру можна місцями пройти і по дорозі, та чи завжди так буде? Машин стає усе більше, і деякі водії просто «літають». Незручно з дитячим візочком в першу чергу в центрі, де багато сходів, і в нас у районі Гори.

Г.М., на пенсії вже 14 років: які тротуари, ви що, я от взагалі взимку на вулицю майже не виходжу. Боюся ожеледиці. Воно ніби десь і сиплять. Однак позаминулого року сусідка ламала руку, то не могла себе обслуговувати майже 3 місяці. Ані до погріба сходити, ні вмитися, ні приготувати. Виручає мене молодша подруга, кіоск неподалік і діти, які з Харкова привозять часом продукти. Інакше не знаю, що й було б.

Звичному підходу до дорожнього господарства кинули виклик у Відні, де з 1992 року цими питаннями займався Жіночий департамент, який було створено після виставки 1991 року «Кому належить публічний простір? Повсякдення жінок в місті». Ця подія вперше на рівні міського планування привернула увагу до тем потреб справедливості публічного простору, потреб жінок і дівчат, пішоходів.

Дослідження, проведене для виставки, виявило, що:

1. Жінки значно менше користуються автівками і значно більше пересуваються пішки (на час дослідження понад 2/3 автомобілістів в Австрії були чоловіки). Проте, більше бюджету вкладається завжди саме в автомобільну інфраструктуру, про зручність пішохідних зон містопланувальники не піклуються.

2. Якщо маршрути чоловіків більш лінійні — робота-дім-робота, то маршрути досліджуваних жінок нагадують павутиння по всьому місті, адже жінки виконують роботу по догляду за родиною (закупівлі, школа чи дитячий садок, банк тощо — все це відображалося в маршрутних схемах).

3. Жінки здебільшого виконують роботу по догляду, проте, належної інфраструктури для виконання такої роботи немає: по запаркованих тротуарах неможливо проїхати з дитячим візочком, ходити по сходах не тільки небезпечно, але й важко з купленими продуктами, місць для відпочинку на вулицях немає, пішохідні зони просто в поганому стані, на вулицях подекуди не вистачає освітлення, що додає тривоги уразливим групам, - про це зауважила журналістка Юлія Попова у матеріалі «Місто багатьох: як ґендерний підхід робить міста справедливішими».

Ось також якісні поради від фахівців із універсального дизайну. На основі порад віденських містопланувальниць/ків (місто Відень — одне з найкомфортніших у світі за даними останніх 15 років) урбаністи розробили кілька порад для міст Східної Європи, які зараз є в транзитному періоді розвитку:

• Робіть прискіпливий профіль груп користувачів об’єкта (парку, вулиці, мікрорайону тощо), обирайте одну-дві цільові групи і робіть конкретні заходи саме для цих груп. Ідея зробити все зручне для всіх однаково — утопічна. Проте, те, що зручно найуразливішим групам, зручно й решті (принцип універсального дизайну).

• Намагайтеся зрозуміти, які групи більш уразливі, і пріоритезуйте їх, тобто намагайтеся зробити простір особливо дружнім саме для них.

• Боріться за репрезентативність жінок в архітектурних професіях та державних структурах, адже більше різноманіття веде до врахування потреб більшої кількості груп; звичайно, боріться й з усіма іншими формами дискримінації в політиці та держслужбі.

• Справедливо розподіляйте бюджет, вкладайте в пішохідну інфраструктуру, робіть регулярну інспекцію пішохідних зон (бо найчастіше інспектують тільки дороги).

• Розширюйте тротуари і робіть їх зручними.

• Піклуйтеся про безпеку і про зменшення тривоги в публічному просторі.

• Намагайтеся зробити можливим, аби багато абсолютно різних груп могли якісно проводити час в одному просторі.

• «У дизайні публічних просторів функція важливіша за естетику» — основний принцип соціально-орієнтованого дизайну. Обирати в проєктах треба не найкращий дизайн, а найкращий соціальний ефект.

Я звернулася за коментарями до начальниці відділу ЖКГ новоствореної нашої Зміївської міської ради Світлани Даншиної, яка повідомила, що на сьогодні в міській раді поки що відсутнє цільове виділення коштів на тротуари та пішохідні шляхи. Якісних наслідків роботи комісії, яка свого часу займалася питаннями доступності території (вона колись діяла при РДА у районі), на сьогодні теж не знайшла.

Однак: саме зараз відділ ЖКГ міськради робить детальний аналіз стану та приналежності доріг (кому належать і які взагалі є на балансі). Такий аналіз, вважаю, варто водночас зробити і для тротуарів, і для всіх вулиць, де представники уразливих категорій населення пересуваються виключно або найчастіше пішки.

Варто зробити план розвитку дорожнього господарства, карту, яка буде розміщена на сайті міської ради. На карті —чітко й  зрозуміло для всіх має бути відмічено, яка дорога в якому стані, кому належить, коли ремонтувалася. По всіх вулицях (не лише в центрі, люди всюди живуть) — теж має бути зрозуміло, яке покриття, коли ремонтувалося, чи є потреба вкладень, скільки людей пересувається по ній, чи є якісне освітлення ввечері, щоб нікому рук-ніг не ламати.

Обов’язково — де є тротуари, де їх немає, де є потреба у них, де є покриття, де немає, де стоїть вода і чому, а де – слизько й небезпечно, щоб наступного разу зробити і неслизько, і безпечно. Щоб було зрозуміло, де у нас — незручно. Де в нас – небезпечно. Бо це — лише на перший погляд незручно лише для декого. Насправді, якщо буде зручно для вразливих груп — то буде зручно для всіх, для більшості. Якій має бути комфортно всюди. Бо кожен громадянин — важливий.

 

P.S. Анкету свою про зручність пересування вулицями міста модернізувала, переробила й знову роздала жителям громади. Хто має бажання — може отримати анкету на електронну пошту, також можна зробити свої зауваження та побажання на телефон редакції або ж у приватний акаунт на фейсбуці для Тетяни Бєлявцевої. Про найнебезпечніші ділянки в нашому місті, коментарі від компетентних фахівців, а до того — ще про ситуацію в селах — напишу  в наступних  номерах.

 

Тетяна БЄЛЯВЦЕВА.

 

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини