Михайло Саяний: не «вже» 60, а «тільки»

21.04.2021 у 13:38 479

Сьогодні свій 60-річний ювілей відзначив перший і беззмінний керівник Зміївського краєзнавчого музею Михайло Саяний

Михайло Саяний: не «вже» 60, а «тільки»

Це — людина-легенда, яка має енциклопедичні знання про Зміїв і околиці. Він  закоханий у свою справу, і ця закоханість передається всім, хто потрапляє в його орбіту. Про музей та його експонати, а також про людей та події, що відбувалися на Зміївщині, він може говорити годинами. Копатися в архівах, щоб знайти відомості про ще одного — чергового, 152-го визначного земляка, — місяцями. А статті для нашої газети — писати ночами, щоб устигнути до дедлайну.

А ще Михайло Іванович — людина-мем. «На Зміївщині — одне диво, і те Саяним кличуть», — саме таке визначення колись дав директору музею багаторічний керівник районного відділу культури Григорій Тимофійович Жидков. І сказані вони були якось на день Михайлового чуда. Я — свідок!

Ми знайомі з Михайлом Саяним 21 рік — рівно стільки, скільки я працюю в редакції. Молодим і зеленим журналістам давали «найпростішу» тему — культура. Але вона, зазвичай, і найцікавіша. Бо саме завдяки цьому знайомству, а радше — дружбі я мала можливість познайомитися з багатьма цікавими людьми та дізнатися багато нового про свою малу батьківщину та людей, які тут живуть, бо трохи брала участь у створенні книжок його авторства.

2021  рік для Михайла Івановича — двічі ювілейний, бо саме 30 років тому, у лютому 1991-го, був створений Зміївський краєзнавчий музей, а він став його директором.  

Саяний очолив заклад, не будучи фаховим працівником культури — професійну освіту він здобув лише за 6 років потому. За три десятиліття, що пройшли від того часу, в музеї створена унікальна колекція археологічних, історичних та культурних цінностей нашого краю. Цей заклад став майданчиком для спілкування творчої еліти Зміївщини, де щороку проходять виставки, майстеркласи, творчі зустрічі та інші цікаві заходи.

За його ініціативи та безпосередньої участі встановлюються пам’ятники, пам’ятні знаки та меморіальні дошки, проводяться пошукові заходи, причому в абсолютно різних напрямках. Серед одних з найбільш знакових можна згадати пам’ятник у селі Черкаський Бишкин 18 бійцям і командирам 1153-ї стрілецького полку 343-ї стрілецької дивізії, які героїчно загинули, захищаючи переправу на річці Сіверський Донець, 8 березня 1942 року — в часи Другої світової війни. Пам’ятник був встановлений на цьому місці у 2006 році, а в 2009-му експозиція поповнилася фрагментами танка Т-34 зразка 1940 року.

Увесь метал війни, з якого створений меморіал, зібрано з місць колишніх боїв членами військово-патріотичного об’єднання «Орієнтир», яке Михайло Іванович очолював більше 10 років. За цей час «орієнтирівцями» було знайдено та перепоховано більше тисячі радянських солдатів та офіцерів, імена деяких з них вдалося встановити. Пошукові роботи тривають і по-сьогодні.

Дуже багато сил і енергії Михайло Іванович витратив, збираючи свідчення про злочини проти людства в часи Голодомору 1932-1933 років. Наша газета неодноразово друкувала зібрані ним спогади людей, які пережили ті страшні часи. Але найбільш повно — у 2007-2008 роках. У той же період було встановлено пам’ятний хрест на міському кладовищі у Змієві, де щороку проходять меморіальні заходи у пам'ять жертв Голодомору.

Після цієї копіткої та морально виснажливої роботи Михайлу Саяному Указом Президента України Віктора Ющенка було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

А в жовтні 2012 року він отримав звання «Почесний громадянин Зміївського району».

Одним з головних напрямів роботи ювіляра є пошук людей, які народилися чи жили на Зміївщині та залишили свій відбиток в історії не лише України, а й світу. Вже побачили світ два видання збірки «Видатні люди Зміївщини», а минулого року, перед самими виборами до місцевих рад, вийшов (хоч і обмеженим тиражем) третій, більш повний варіант під назвою «Твоя гордість, Зміївщино», де розміщуються біографії та фото 151 нашого відомого земляка.

А ще є книга Михайла Саяного «Зміївщина — Слобожанщини перлина» — фактично настільна для учителів та учнів, усіх, хто цікавиться історією рідного краю. Її б також доповнити та перевидати, але все упирається в кошти.

Вийшла збірка «Поетична Зміївщина», упорядкована Михайлом Саяним, в якій зібрані кращі поетичні твори наших земляків; інші книжки за його авторства чи у співпраці з іншими авторами. Зокрема він брав активну участь у підготовці та виданні Харківської обласної «Книги пам’яті» та трьох видань «Книги пам’яті Зміївщини». А взагалі наш ювіляр  — автор статей та наукових праць з історії та краєзнавства Харківщини, кількість яких перевалила за чотири сотні.

Ще один напрям роботи Михайла Івановича — створення єдиної музейної системи, що почалося ще 1994 року.

До Зміївського музею на правах відділів, а тепер —  філій, тоді увійшли Соколівський музей Бойового братерства та Таранівський музей Гвардійців-широнінців. А кілька років тому до них додалися музей у Слобожанському «Пам'ять поколінь» і «Мекка футуризму» у Красній Поляні.

Це була давня мрія Михайла Івановича — додати до музейної системи садибу художниці Марії Синякової-Урєчіної, що добре збереглася в Красній Поляні, відремонтувати її та відкрити там картинну галерею. Цей шлях лише розпочався, але він уже має певні обриси, бо юридично «Мекка...» існує, що не може не радувати людей, які на цьому розуміються.

Вірить Михайло Саяний і у значний туристичний потенціал Зміївщини, а тому багато сил покладає на популяризацію нашого краю, а також розвиток зеленого туризму. І має, до речі, «зелену» садибу в Чемужівці — одну з небагатьох у колишньому Зміївському районі, яка має сертифікат відповідності.

Він є розробником кількох туристичних маршрутів, один з останніх — «До печери Змія Горинича», що був презентований на останньому «Намет-фесті». А також й ініціатором створення одного з перших на Зміївщині турагентств.

А давньою і поки, на жаль, нереалізованою мрією Михайла Івановича є — відкрити для широкого загалу підземні ходи, що знаходяться під історичним центром Змієва. У 2018 році вони знову трохи привідкрилися: прямо на центральній вулиці, поряд з будівлею відділу освіти провалився асфальт, а там — тунель, метра півтора завдовжки. Хто туди першим поліз? Звісно, Саяний! І його фото облетіло майже всі інформагентства області та деякі — країни.

 

Ну й трохи біографії.

Народився 21 квітня 1961 року в с. Чемужівка. Після закінчення Чемужівської восьмирічної, а потім Зміївської середньої школи № 2 вступає до Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства. Трудову діяльність розпочав 1983 року інженером з експлуатації машинно-тракторного парку радгоспу ім. Гагаріна Зміївського району.

1984 року переведений до Зміївського районного управління сільського господарства, де пройшов шлях від рядового інженера до головного інженера районного агропромислового комплексу. А вже з цієї посади пішов директорствувати у музей.

У 1985-1991 роках Михайло Саяний на громадських засадах виконує обов’язки секретаря районної топонімічної комісії. Завдяки його клопотанням було присвоєно назви вулицям у нових забудовах міста (імені художника Петра Левченка, афганця Юрія Кочури), повернуто — ще до офіційної декомунізації —  історичні назви вулицям м. Змієва (Садова, Донецька). 1989 року він був одним з авторів листа від мешканців Зміївщини до Верховної Ради України щодо повернення місту Готвальду його історичної назви — Зміїв. Його підпис під цим зверненням був першим.

А коли прийшов час пам’ятнику Леніну залишити центральну площу Змієва, Саяний і тут був одним з перших.

Дорогий друже! Сьогодні — від імені численних твоїх друзів та шанувальників щиро вітаю тебе з днем народження. Бажаю, щоб натхнення та наснага не полишали тебе й надалі, а очі горіли завзяттям та цікавістю.

Здоров’я, родинного щастя, сімейного благополуччя та всіляких гараздів тобі, шановний Михайле Івановичу!

Зі щирою повагою — Тетяна Логвіна.

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини