Антон Влащенко про улюблену роботу, кажанів та… декрет

22.03.2021 у 15:42 263

Розповідь під рубрикою «Захоплені своєю справою» про керівника єдиного в Україні центру реабілітації рукокрилих,  співробітника нашого нацпарку, а також — тата, котрий із задоволенням був у декреті

Антон Влащенко про улюблену роботу, кажанів та… декрет

Фото: Урочистий випуск кажанів. Хортиця, 2017 рік

Про те, що у нас в Харкові діє єдиний в Україні Центр реабілітації рукокрилих, я знала давно — керівник цього закладу — мій колишній співробітник по нацпарку «Гомільшанські ліси», талановитий молодий науковець Антон Влащенко. Але із ним свого часу на роботі мені довелося спілкувались не надто багато, бо він… пішов у декретну відпустку з маленькою дитиною (і про це я його таки розпитаю!).

Також знаю, що вчені давно б’ють на сполох: місць для проживання кажанів у світі все меншає. Вирубування лісів (особливо старих і дуплистих дерев, які є природньою домівкою для кажанів), вивезення з лісу деревини, захоплення людьми все більшої території за рахунок зменшення площі лісів, степу та заплав — усе це причини, чому для багатьох диких тварин, а зокрема кажанів, лишається все менше місця на планеті і чому вони змушені оселятися поряд із людиною, у складних умовах і непідходящих локаціях — у великих галасливих містах, наприклад. Там їх, буває, дуже ображають — виганяють із обраних для життя місць, замуровують, калічать і навіть спеціально (!) вбивають.

Кажанчиків люблять не всі люди — декому вони не здаються гарними (а насправді ж — абсолютно дивовижні створіння, ссавці, що годують молоком дитя – і літають, використовують ехолокаціїю, можна сказати, бачать вухами та ще багато чого цікавезного про них можна розказати.

І є просто героїчні люди, які взяли на себе відповідальність їх захищати, лікувати, годувати, доглядати і навіть — приймати в них пологи!  Причому займаються цим чи не цілодобово. Такі люди, як Антон та його колеги — співробітники та волонтери цього центру і не лише.

Навіщо ці люди займаються такою справою? Що ними рухає? Чим кажани такі важливі для природи і зокрема для людини? Які висновки щодо співжиття кажанів та людини зробив Антон за стільки років свого заняття? Якою науковою роботою він займається? Як ставиться до його роботи і захоплення родина та як він почувався у декретній відпустці? Про все це я із цікавістю розпитала в Антона. А тепер пропоную дізнатись і вам.

 

- Антоне, я таки хочу почати розмову з нашого Національного природного парку «Гомільшанські ліси», де я познайомилася з вами та вашим батьком Сергієм Васильовичем Влащенком: створений не так давно, 2004 року, нацпарк не лише зміївчани вважають природною та історичною перлиною Слобожанщини, а то й України. Як саме ви потрапили до нього?

- Треба зауважити, що «Гомільшанські ліси» — саме мій, саме наш «рідний» нацпарк. Він — заповідний об’єкт, який нам з групою ентузіастів пощастило створити та домогтись збереження.

Кому це нам? Зараз я кажу про команду ентузіастів, яку очолив мій батько, котрий у 2005 році, після створення цієї установи, прийшов на посаду заступника директора нацпарку з наукової роботи. Потім ми одного за одним залучили до роботи найактивніших та одних з найбільш професійних польових біологів Харкова. Так усе й сталося.

- Чому саме рукокрилі? Яким був шлях до цієї роботи (освіта, досвід, хобі, дитинство)?

- З дитинства я брав участь у польових дослідженнях: батьки мої — польові біологи, ентомологи, пам’ятаю ці поїздки з самого раннього дитинства на «Запорожці» по байрачних лісах навколо дачі, де моя мати збирала матеріал для дисертації. З 9-го класу батьки перевели мене до університетського ліцею, де я навчався у спеціалізованому біологічному класі.

Переважна більшість викладачів у ліцеї була з університету (тоді ще державного, зараз національного імені В.Н.Каразіна). Фактично, з того часу моя доля, як і більшості учнів цього класу ліцею, була вирішена: біологічний факультет або медичний університет. Клас був нечисленний, тому так ми у більшості своїй і перекочували разом з ліцею до вишів.

Польова зоологія для мене почалась з орнітології, а саме з екскурсій разом з викладачами педагогічного університету (тепер імені Г.С. Сковороди) до біостанції в Гайдарах.

Проте, ми й самостійно також виходили на орнітологічні екскурсії, а перший раз невеликою компанією вирушили на 4 дні до лісу, коли мені було лише 16. Проте саме кажани трапились на моєму життєвому шляху непередбачувано.

Ми здавали неорганічну хімію, а викладач вказав на групу кажанів, що спали у міжвіконні університетської аудиторії, із фразою: «Ви — біологи, забирайте, чи я їх викину», і це було в січні 1999 року. Забрав я їх собі, так вони й зимували вдома у холодильнику. І так почалося моє захоплення кажанами.

- У 2013 році за ініціативи Харківської групи з вивчення рукокрилих (Kharkiv bat group) і МБФ «Фонд Олександра Фельдмана» було вирішено створити ваш Центр реабілітації кажанів в Feldman Ecopark. Наскільки я знаю, на даний момент це — єдиний Центр реабілітації кажанів в Україні.

Його мета — порятунок і реабілітація рукокрилих, які потрапили в антропогенні пастки, допомога тваринам, виснаженим взимку і постраждалим з вини людини, просвітницька робота та вивчення рукокрилих в природних умовах.

Група фахівців-біологів ЦРР займаються охороною та вивченням рукокрилих (кажанів) в Харківській області майже 20 років. Розкажіть, будь ласка, детальніше про роботу свого Центру. Чи ви допомагаєте тваринам і людям у інших містах?

 - За сім офіційних років роботи (2013-2020) ЦРР, безперечно, має перше місце за обсягами врятованих кажанів у Східній Європі. Станом на березень 2020-го загальна кількість врятованих рукокрилих наближається до 15 000, з більш ніж 200 населених пунктів України.

Поточні можливості ЦРР дозволяють перетримувати до 3000 особин взимку, а влітку, завдяки унікальній вольєрі (Bat Collider), є можливість вчити літати дитинчат кажанів, та тренувати дорослих тварин після травм, та тримати їх на пожиттєвій реабілітації (наразі близько 50 кажанів) в умовах, максимально наближених до природних.

- Чи є подібні центри у Європі? Якщо є — де саме? Чи підтримуєте ви зв’язок із колегами?

- Центри реабілітації диких тварин — широко поширене явище по всьому світові. Деякі подібні центри або притулки більш спеціалізовані, та спрямовані на окрему систематичну групу, інші мають більш широкий профіль відповідно до видів тварин, яких вони рятують. Перший центр реабілітації рукокрилих в Україні постав у Києві у 1999 році на базі Київського зоопарку, але приблизно за 10 років припинив свою роботу.

У Харкові ініціативи студентів біологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна з порятунку кажанів також беруть початок із 1998-1999 років.

Одним з найбільших викликів для нашої команди у Харкові, з самого початку, постала велика кількість кажанів, що були знайдені вже загиблими, чи ще живими, але замкненими у пастках.

Окрім цього, багатьох тварин знаходили взимку ослабленими. Ці виклики не давали нам «спокійно спати», треба було діяти, організовувати порятунок, проводити освітні акції для людей, створювати окрему організацію чи підрозділ.

За декілька років поневірянь та «оббивання порогів» державних установ, врешті-решт, ми знайшли надійних партнерів та спонсорів в особі Міжнародного благодійного «Фонду Олександра Фельдмана» та Фельдман Екопарку. Так з 2013 року постав Центр реабілітації рукокрилих, який інституалізував наше прагнення рятувати кажанів у окрему організацію.

- Яку саме просвітницьку роботу ви ведете зараз? У чому вона полягає?

- Кожного року проводиться щонайменше 5 публічних акцій, поширюється понад 20 000 одиниць друкованої просвітницької продукції, проводяться десятки щорічних лекцій для різних верств населення, постійно виходять у телеефір сюжети про кажанів.

У 2019 році було досягнуто принципово нового результату завдяки нашій роботі — це зміна ставлення до кажанів на рівні всієї України. Цих тварин перестали сприймати як «паразитів» та «рознощиків зарази». У свідомості людей вже остаточно закріпилися ідеї, що поширювались нами впродовж цих років: кажани — це рідкісні, унікальні тварини, що знаходяться під загрозою знищення; їх та їхні сховища треба ретельно оберігати.

Надихнувшись цим проєктом та після консультацій з нашою командою, подібні центри були започатковані в інших країнах колишнього СРСР (у 2017 році — Мінськ та Москва). Практики, розроблені нами, можуть бути поширеними на інші регіони України та інші групи тварин.

- Хто є ваші колеги зараз і скільки їх?

- Робота ЦРР мінімально підтримується 4 співробітниками: координатор контакт-центру, ветеринарний лікар, чергові по офісу та місту.

Проте для роботи у нормальному, не авральному, ритмі потрібно 6-7 співробітників, враховуючи зміни по днях, освітню, медійну та наукову роботи.

На даний момент в ЦРР працює 5 постійних співробітників, задіяні юннати Харківського зоопарку та Фельдман Екопарку, школярі, студенти та волонтери (їхня кількість варіює з року в рік, але щороку — це близько 10 постійних людей).

- Скільки загалом тварин пройшло через ваш Центр? Звідки ваші вихованці? Чи були кажанчики з території Зміївського району?

- Станом на січень 2021 загальна кількість врятованих рукокрилих наближається вже до 18 тисяч, із понад 200 населених пунктів України (80% — з Харкова). Звичайно, і тварини, і просто інформація про знахідки надходить також з території Зміївщини.

Треба зазначити, що Зміївський район — територія, на якій була заснована біологічна станція Харківського університету, є найкраще вивченою з точки зору видового складу, поширення та багатьох аспектів екології.

А Національний парк «Гомільшанські ліси» — найкраще досліджена територія з точки зору поширення кажанів серед усіх лісових масивів України. Проте, збір даних та моніторингові програми по кажанах на цій території продовжуються.

 - Що роблять тварини у вас і чи є ті, які лишаться у вас назавжди та чому?

- У ЦРР було проведено більше 200 успішних операцій кажанів із травмами; народжено 31 дитинча від самиць, які не можуть жити у природному середовищі. Доволі часто кажани, які потрапляють до людей, мають травми або хвороби.

Найбільш поширений тип травм — це переломи пальців крил, та\або передпліччя чи плеча. Лікування переломів верхніх кінцівок кажанів потребує від ветеринарного лікаря зусиль ювелірної точності під час операції, а також складне лікування та терапію декілька місяців — після неї.

Перший успішний досвід остеосинтезу у рукокрилих в Україні було проведено ветеринарним лікарем А.Орленком на базі його приватної клініки «Центр клінічної ветеринарії» (м. Харків) у 2014 році. Це  був перший ветеринарний лікар, який позитивно сприйняв ідею лікування переломів у кажанів.

Наш досвід співпраці із ветеринарами у минулі роки зводився до простих фраз: «викиньте його, він скажений», «навіщо він вам потрібен?», або ампутацій без анестезії, після яких тварини жили не більше декількох днів. З 2017 року у штаті ЦРР працює ветеринарний лікар А.Доманська, яка займається лікуванням кажанів, котрих доставляють до нашого центру, веде бази «історії хвороб», та консультує багато зоозахісників волонтерів, та ветеринарів щодо кращих практик лікування кажанів у країнах колишнього СРСР.

За останні три роки було проведено майже 10 унікальних операцій для кажанів. Серед них — видалення пошкодженого ока, вправляння грижі, вправлення піхви (ускладнення після пологів), видалення ушкоджених зубів тощо.

- Що є найскладнішим у праці? Найцікавішим і надихаючим?

- Найскладнішим, якщо чесно, є пошук фінансування для продовження досліджень та підтримки існуючих програм моніторингу. Натхнення моє — це польові експедиції.

- Про ваш декрет, який мене приємно вразив ще 9 років тому. Я спеціально на днях цікавилася у нашому міському управлінні соцзахисту (щиро дякую за допомогу його начальниці Світлані Повідерній), скільки ж чоловіків на сьогодні (на кінець лютого 2021 року) у нашій громаді вирішили скористатися можливістю піти у декретну відпустку із дитиною — і їх було аж…5 (із 1253-х чоловік, які офіційно отримують державну допомогу на дитину до 3-х років, а допомога ця — 10 тисяч 320 гривень при народженні одноразово і потім 3 роки по 860 гривень щомісяця).

Тож ваше бажання бути із маленькою дитиною – це поки що рідкість у нашому суспільстві. Скільки вашій дитині зараз? Чому пішли у декретну відпустку із малям? Які ваші висновки?

- Дитині моїй уже десять років. Історія з декретною відпусткою доволі цікава: моя перша дружина вже мусила після народження дитини виходити на роботу (на той час вона викладала у ХНУ імені В.Н. Каразіна), і треба було перехопити ініціативу із доглядом за сином. Що я й зробив.

Коли пішов у декрет, то сину було менше двох років. Догляд за дитиною не викликав у мене багато труднощів, як на початку декретної відпустки, так і пізніше. Якісь висновки чи узагальнення зробити мені важко, бо все це — дуже індивідуально, залежить від багатьох факторів: характеру дитини, загального стану речей у родині тощо.

- Суб’єктивно: ви активна людина, реалізована у своїй професійній сфері, як вам було у декреті? У відпустці по догляду за дитиною непросто піти на декілька років активній людині будь-якої статі. Адже, з огляду на наші реалії, доводиться багато чого змінювати в стилі життя. Що ви могли б порадити іншим татусям?

- Можна сказати, що для мене це була відпустка з дитиною. Складно виокремити щось особливе. Іншим татусям можу порадити не звертати уваги на формальності й стереотипи, що декретна відпустка — це лише тільки для жінок.

Можна спробувати піти до декретної відпустки та провести цей час з дитиною. Але, звісно, треба мати заощадження чи стабільний дохід у родині, бо насправді виплати по догляду за дитиною у нас дуже невеликі.

- Що вдалося зробити в науковій царині в час декрету? Чим із наукових праць займаєтеся зараз?

- Вдавалося знаходити час і для наукової роботи. Крім того, вдавалось навіть знаходити час і для експедицій. Тут вже на допомогу нам деколи приходили бабусі. Взагалі — з точки зору наукової роботи це був дуже продуктивний для мене період: було написано та вийшли декілька моїх важливих наукових публікацій.

Тетяна Бєлявцева.

 

Цікаве про рукокрилих

Чим годують тваринок взимку? Де вони знаходяться і що з ними взимку у центрі відбувається? Про це можна взнати з відео https://www.youtube.com/watch?v=3CawnDospww&t=6s

Чим кажани такі важливі? І чим настільки уразливі? Про це є цікавий матеріал http://www.bat-kharkov.in.ua/ua/

Що робити, якщо ви знайшли кажанчика — у погрібі, наприклад? Про це можна прочитати тут http://www.bat-kharkov.in.ua/ua/

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини