Повномасштабне вторгнення застало його на нічній зміні. О 5-й ранку поряд з фірмою у Васищевому, де працював Артем, почалися бомбардування. Чоловік відпросився з роботи, кинувся на попутку до Змієва (тоді ще можна було доїхати), вдома дочекався товариша. І вже о 9-й вони поїхали на Харків, в обласний збірний пункт на вулицю Селянську.
«Рішення йти на фронт я прийняв з тієї причини, що готувався до цього, думав, що це може статися в будь-який момент. Тож пішов воювати абсолютно без страху і знав конкретно, що я повинен робити, — розповідає Артем, який ще до повномасштабного вторгнення вступив до лав Зміївської ТРО. Тобто, готувався і фізично, і морально до того, що велика війна з росією може розпочатися в будь-який момент.
«У кожного з нас є родина — батьки, сестри, брати, — продовжує військовослужбовець, — тож я не хтів, щоб ці нелюди прийшли в мій дім, в моє місто».
4 ракети ФАБ-500 за один вечір випустили росіяни по збірному пункту, де знаходився Артем з побратимами. Дві вибухнули, дім просто склався, як картковий будиночок. Там було багато загиблих і поранених чоловіків. Нашому земляку пощастило.
«Я в той момент був в іншій будівлі. Нас врятувало буквально 5 хвилин затримки. Якщо б ми з побратимами не затрималися, то також би потрапили під обстріл», — згадує Артем.
Людей врятувало також і те, що з чотирьох ракет одна увійшла у водойму поряд, а ще одна просто не розірвалася, але закрила собою вхід до бомбосховища. А так би жертв було набагато більше.
Підрозділ, до якого потрапив «Тьома», направили у Коробочкине, в бік Чугуєва. За пару днів вони стали на бойове чергування в районі дачного селища Сади за Чугуєвим і там перебували пів року.
Артем згадує, що воювали вони там в основному проти бурятів, які намагалися регулярно штурмувати позиції наших військових. Пізніше, під час контрнаступу, він надився, як вони знущалися над людьми на територіях, що біли деякий час під окупацією.
«Нічого святого в них нема, одні біди та нещастя приносять», — сумно зітхає «Тьома».
Він, до речі, під Чугуєвом зазнав поранення — осколок залетів під броню. Але все, на щастя, обійшлося.
Коли розпочалося звільнення Харківської області, підрозділ, в якому служить Артем Каштанов, теж брав у ньому участь. Вони рушили із Садів і звідти дійшли аж до кордону з росією — до Землянок Вовчанської громади. Потім їх перекинули на Куп’янськ, а згодом — в Донецьку область, на окраїни Бахмута. За це місто-фортецю 123-й бат воював понад чотири місяці, а потім повернувся на Куп’янський напрямок, на лінію зіткнення.
Артем впевнений, що якби не добровольці тероборони, які в перші дні великої війни пішли до військкоматів та збірних пунктів, хід повномасштабної війни на її початку міг би бути іншим.
«Люди думають, що тероборона – це охороняти блокпости, — говорить Артем. — Насправді ми воюємо, часто навіть без достатньої кількості техніки та озброєння. Харківську область мій підрозділ пройшов аж до самого кордону! У мене такий батальйон, що воює, ми за всю війну жодного разу на блокпостах не стояли. Ми — всі однакові, робимо одну справу і наближаємо перемогу».
Сьогодні Артем Каштанов знаходиться на Куп’янському напрямку. Його підрозділу конче необхідна автівка для підвезення БК, переміщення та виконання бойових завдань, а також для вивезення поранених.
Боєць жаліється, що нині трохи «підсіли» донати на потреби ЗСУ. Каже, люди 2втомилися» від війни. Але вона триває, і зовсім поряд.
Мета збору — 230 тисяч гривень.
Номер банки: 5375 4112 0696 0952
https://send.monobank.ua/jar/5hSssa5Yox
