Моє заочне знайомство зі Світланою Єфановою розпочалося… зі Сковороди.
Який зв'язок між виставкою в Києві і музеєм у Змієві?
Минулий рік пройшов під знаком 300-ліття видатного українського філософа. Було багато заходів онлайн і офлайн — читань, зустрічей, виставок. Абсолютно випадково потрапила на одну з них — у Києві, в Українському домі. Центральною фігурою була статуя Григорія Савича, що вціліла після ракетного обстрілу Сковородинівки.
Виклала світлину у фейсбук. І тут Іра Саяна, з краєзнавчого музею, й каже: «То наша Світлана Ремирівна його реставрацією займалася!». Так я вперше почула про відому реставраторку, яка з літа минулого року працює в Змієві.
Світлана Єфанова — художник-реставратор вищої категорії Харківської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Сьогодні — вимушено переміщена особа, яка знайшла тимчасовий прихисток у Зміївській громаді.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, з Харкова почали тікати люди. Хтось — на захід країни, хтось — за кордон.
До речі, кілька працівників філії, в тому числі й директор Сергій Омельник, залишалися в Харкові протягом всього часу великої війни. Як каже Світлана Єфанова, це — люди з міцними нервами!
Пані Світлана згадує, як 2 березня 2022 року, коли росіяни нещадно бомбили Харків, вона зі своєю старенькою мамою і сином виїхали на дачу у Вилівку. Це — маленьке село в Зміївській громаді з поганим зв’язком і дорогами, але тут, принаймні, з неба не падали снаряди. А вже 6 березня поряд з будинком, де мешкала 87-річна мама художниці, впала бомба. Вибуховою хвилею дуже пошкодило квартиру, навіть знесло двері у ванну кімнату. А це, на хвилинку, було за третьою стіною! Як би там були люди, фінал міг бути печальним.
Деякий час держава підтримувала фінансово працівників філії, але з часом постало питання про відновлення роботи. Всі реставратори, які залишилися в Україні, швидко почали працювати: робочі місця їм надали музеї за місцем тимчасового перебування. А от за кордоном — складніше. Попри унікальність професії та досвід, люди мають доводити свою фаховість.
Як тільки ситуація в нашій громаді стабілізувалася, запрацювали деякі установи, в тому числі й Зміївський краєзнавчий музей, Світлана Єфанова розгорнула тут свою діяльність.
У музеї для неї виділено робоче місце: кілька зсунутих один до одного столів, на яких — фарби, розчини, статуетки тощо. На тумбочці поряд — відреставровані роботи та ноутбук з фотографіями. Кожен етап реставрації методично фіксується, щоб можна було побачити «до» і «після».
Світлана Єфанова — спеціаліст зі світовим ім’ям та колосальним досвідом — майже 40 років займається реставрацією фарфору та кераміки, але, як справжній фахівець своєї справи, знається й на технологіях роботи з іншими природними та штучними матеріалами. У Змієві вона працює здебільшого з експонатами Соколівського музею бойового братерства — відреставрувала та підготувала до річниці бою під Соколовим гіпсові скульптури та погруддя, що знаходяться в експозиції. Відновлює пошкоджені керамічні експонати тощо.
Дуже пишається тим, що їй вдалося зупинити руйнацію унікального експонату Зміївського краєзнавчого музею — бивня мамонта. З часом від бивня почали відлущуватися великі і малі частинки. Реставрація зупинила цей процес на довгі роки.
Завдання: зберегти скульптуру Сковороди, але показати, що росіяни з нею зробили
Питаю: «Як до вас потрапив Григорій Савич?» — «Це я до нього потрапила», — посміхаючись, відповідає Світлана Ремирівна.
Хто забув: у Сковородинівці Харківської області в ніч проти 7 травня 2022 року внаслідок обстрілу військ Російської Федерації було знищено Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди.
Про те, що бомба потрапила в споруду випадково, Світлана Єфанова не вірить. Каже, щоб мати таке влучання і такі наслідки, потрібно було бити по чітких координатах. І пряме попадання одним снарядом у дах музею реставраторка вважає ні чим іншим, як цілеспрямованим знищенням української культури.
Після влучання почалася пожежа, яка фактично знищила музей. А от гіпсова скульптура філософа встояла. Пані Світлана говорить, що інакше як дивом це назвати неможливо. Фактично постраждала тільки фарба, якою автор тонував свою роботу. Були також незначні тріщини... Тобто з огляду на масштаби пожежі скульптура насправді постраждала мінімально.
Гіпс — дуже крихкий матеріал, тому одразу треба було приступати до консерваційних реставраційних робіт. Позаяк уже на той момент були плани перевезти скульптуру Сковороди до Києва – на виставку, перед реставраторами поставили завдання: законсервувати статую так, щоб було добре видно ушкодження, нанесені обстрілом та пожежею.
Григорій Савич зі Сковородинівки «на зріст» — 2,70 метра. У перший день робіт, крім Світлани Єфанової, над реставрацією статуї працювали директор філії Сергей Омельник і в.о. директора Харківського історичного музею Ольга Сошнікова. Потім ще кілька днів Світлана Ремирівна «чаклувала» над Сковородою самотужки.
Скульптуру філософа буде повністю відновлено, але пізніше — коли на рівні Мінкульту буде прийняте рішення про відновлення музею, або ж про її постійну експозицію в іншому місці. В тому стані, в якому Сковорода знаходиться зараз, скульптура може зберігатися багато років.
Кам’яні баби з Крем’янця стояли 1000 років, поки їх не знищила Росія
І ще один проєкт, в якому минулого — воєнного — року брала участь Світлана Єфанова: консервація половецьких баб на Ізюмщині.
Про те, що окупанти розбили кам'яні половецькі баби на горі Крем'янець поряд з Ізюмом, стало відомо після деокупації міста. 19 вересня 2022 року про це повідомив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
А в жовтні там працювала група фахівців, які обстежували місце обстрілів. До неї запросили і Світлану Єфанову
Фігури датовано IX– XIII століттям, але це окупантів не зупинило.
Реставраторка розповідає, що майже прямим попаданням снаряду було зруйновано одну з дев'яти баб. «Вона була найцікавіша і в дуже доброму стані», — говорить пані Світлана і показує фото, на якому — купа дрібного каміння і уламок остову, вкопаний в землю — все, що від неї залишилося.
Інші вісім баб збереглися, але посічені.
Піщаник, з якого зроблені баби, камінь насправді слабкий. А позаяк скульптурам більше 1000 років, то вони і без війни вже мали свої вади, а тут ще обстріл…
Фахівці ретельно зібрали уламки розбитої половецької баби та відвезли їх до Ізюмьского музею на зберігання. Чи вдасться її реконструювати – поки невідомо, бо не всі фрагменти скульптури збереглися. Теоретично, спираючись на детальні фото, які є у фахівців, у пані Світлани зокрема, знищену бабу можна відновити. Але, за словами Світлани Ремирівні, це — колосальний труд! І рішення прийматиметься вже після завершення цієї війни.
А фрагмент каменю, що вріс у землю, тоді законсервували на зиму — накрили коробом із дерев’яних рейок, а потім обклали мішками з піском.
Чи буде мораль? Так, буде
Від царя Івана Грозного до диктатора Володимира Путіна в плані ставлення до культурної та історичної спадщини поневолених народів не змінилося нічого: Росія нищила, вивозила, крала та присвоювала собі культурні цінності, створені чи знайдені на українських землях (втім, не тільки українських).
От, наприклад, «Повість врємєнних лєт» Нестора Літописця. Ніхто з тих, хто живе нині, і кілька поколінь до нас, не бачили її оригіналу. Він вважається втраченим, а те, що вивчають у школі — список, копія. І ніхто не дасть гарантії, що список відповідає оригіналу. Щонайшвидше, його підправили — в угоду імперії.
Є поодинокі позитивні кейси, як от «скіфське золото» з Криму, яке повернули в Україну.
Апеляційний суд Амстердама визначив, що незалежно від того, де раніше перебували експонати, згідно з нормами міжнародного права та нормативними актами ЮНЕСКО, «скіфське золото» є спадщиною України.
Але це стосувалося музейних експонатів, які нідерландський Музей Алларда Пірсона позичив для проведення виставки ще до анексії Криму — на початку 2014 року.
Починаючи з 2014-го, Україна втрачає безцінні артефакти. У 2022 році, під час великої війни, масштаби катастрофи взагалі вражають. З тимчасово окупованих територій культурні цінності переважно переміщаються до центральних музейних установ Москви та Санкт-Петербурга. На територіях, підконтрольних Україні, — нищаться.
Музей Айвазовського в Ялті вивезений до Росії.
Музей Куїнджі в Маріуполі знищений.
Про долю скіфського золота з краєзнавчого музею Мелітополя нічого не відомо.
Музей Херсона пограбований. Як і музей у Донецьку раніше.
Музей Марії Примаченко на Київщині зруйновано.
Музей Григорія Сковороди на Харківщині — знищено.
Музей в Бахмуті розбитий.
Музеї рангом поменше узагалі не беруться до уваги, хоча там є (були) експонати, не менш цінні.
Художниця-реставраторка Світлана Єфанова, яка віддала справі збереження культурної спадщини уже 40 років, вважає це культурним і національним геноцидом з боку Росії. Таким самим, як і вивезення українських дітей. А ще — банальним кримінальним пограбуванням.
Чи можна буде це все повернути?
На думку пані Світлани, все залежатиме від того, якою буде перемога України. Якщо безумовною — надія щось повернути є — через міжнародні інституції. Якщо будуть висунуті якісь умови — надії немає.
Сьогодні на наших очах, — вкотре! — Росія краде і нищить культурну та історичну спадщину України. Відтак нам конче потрібно зберегти те, що залишилося цілим і — поки що! — неушкодженим.
