Уже рік Юлія Костирко і її Волонтерська ініціатива «Family» допомагають людям з Таранівки та ближніх сіл. Спочатку увага була спрямована на вимушених переселенців, а потім допомогу почали отримувати й місцеві жителі, які опинилися в скруті через війну.
А от сьогодні допомога потрібна пані Юлії — «Family» шукає приміщення!
Нещодавно на своєму фейсбуці Юлія Костирко вивісила оголошення про тимчасову зупинку діяльності, але справа її не відпускає. Буквально днями вони отримали від партнерів партію дитячих колготок, які треба швидко роздати тим, кому вони потрібні. От тільки проблема — нема де це зробити.
До війни Юлія Костирко була звичайною домогосподаркою, тримала дім та займалася вихованням дітей. Основні завдання із забезпечення родини лягали тоді на плечі чоловіка.
Жінка добре пам’ятає початок великої війни: її розбудив дзвінок кума, який живе в Харкові, і його крик, що почалася війна.
Звісно, була паніка і страх, особливо за дітей.
«Мені було страшно, — говорить пані Юлія. — не бояться тільки дурні. Було страшно, але й було бажання якомога швидше включитися в роботу. Яку саме, я ще не знала, але відчувала свою необхідність. У мене не було жодних вагань — залишатись в Україні чи виїжджати за кордон. Звичайно, залишатись!»
Чоловік, як і більшість в Україні, з початком повномасштабної війни залишився без роботи. Але з машиною. Саме наявність автомобіля й стала визначальним моментом у тому, що пані Юлія стала волонтеркою.
«Одного дня в одній із соцмереж я побачила повідомлення, де говорилось, що потрібен транспорт ,що привезти невеликий об'єм гуманітарної допомоги в Таранівку. Звісно, я подумала, що це адресовано саме мені. І так почалося, понеслося...» — згадує Юлія Костирко.
Першої привезеної партії гуманітарної допомоги вистачило, щоб роздати її приблизно 10 -15 сім'ям. Зараз, звісно, це викликає тільки посмішку, але Юлія була дуже задоволена результатом цієї роботи.
Ось так і розпочалася Волонтерська ініціатива «Family», яка сьогодні надає допомогу жителям Таранівки та ближніх сіл.
Ну а потім пішло-поїхало: пошуки фондів, прохання в них про допомогу для переселенців, пошуки приміщення.
«Все відбувалося само собою і так , як повинно бути», — каже жінка.
Чому саме «Family»? Як розповідає пані Юлія, ця назва говорить сама за себе і означає саме те, що й має — сім’я. Бо у волонтерській ініціативі задіяні найрідніші: чоловік, племінниця, пізніше до справи долучилася сестра. А ще це — бажання об'єднати всіх нужденних і тих, хто може і хоче допомагати, в одну велику, дружну родину і разом йти до перемоги! Адже сім’я — це сила!
Хто стежить за ініціативою у фейсбуці, бачить, скільки добрих справ зроблено волонтерами «Family».
А скільки тонн одягу пройшло через їхні руки, навіть страшно подумати! Не один раз чоловік благав: «Юлю, зупинись, вже нікуди складати!»
Та не одягом єдиним! Одяг, взуття, ковдри, постільна білизна — все це було й залишається актуальним для вимушених переселенців — людей, які втікали від війни і знайшли прихисток у нашій громаді. Часто вони втікали в тому, що було на них, тому будь-яка допомога ставала в нагоді.
Звісно, допомагали продуктами харчування.
А ще були ліки, засоби гігієни, особливо підгузки та пелюшки для лежачих хворих.
Багато було всякого різного для дітей — іграшки, книжки, візочки, одяг тощо.
Навіть буржуйки та будматеріали… Всього не перелічити!
До речі, коли на початку повномасштабного вторгнення в громаді був великий наплив переселенців, місцеві жителі збирали для них побутову техніку, посуд та інше. Це вже пізніше підключилися благодійні організації та фонди, а спочатку місцеві ділилися з приїжджими чим могли.
Але важлива не лише матеріальна підтримка, а й добре слово. Як говорить Юлія Костирко, часто це для вимушених переселенців було більшою підтримкою, ніж чергова гуманітарка.
Саме на таких людей, які змушені були кинути свої домівки та втікати, спочатку були спрямовані зусилля Волонтерської ініціативи «Family». Але бачачи, як тяжко приходиться місцевим, які залишилися без роботи, одиноким батькам, багатодітним, людям з інвалідністю та тим, кому 80 і більше років, було прийнято рішення допомагати по можливості і їм також.
«А хто, як не ми, їм допоможе? — питає Юлія Костирко. — Чомусь ті, в кого є набагато більше можливостей, цього не роблять».
Географія допомоги «Family» не обмежується тільки Таранівкою. Їздили з допомогою в Першотравневе, Роздольне, Гомільшу, Пасіки... Працюють для тих, хто потребує допомоги, і часто не звертають уваги на відсутність документів.
Приїжджають і до них — з Борок, Дудківки, навіть Охочого та Харкова. Бачать оголошення в фейсбуці — і їдуть!
«Якщо у нас є можливість, ми завжди допомагаємо», — каже Юлія Костирко.
А сьогодні допомога потрібна Волонтерській ініціативі «Family» —у вигляді великого просторого приміщення. Щиро сподіваюся, що воно знайдеться, адже війна триває, а люди, які через неї опинилися в складних життєвих обставинах, потребують допомоги волонтерів.
«Кожен з нас може бути корисним та вносити свою частинку у спільну справу! Ви не повірите, яке це задоволення — просто віддавати та допомагати безкорисливо! Я раніше не думала,що від цього можна отримати таке задоволення та такі емоції! Варто тільки спробувати!» — зазначила Юлія Костирко під кінець нашої розмови.
Разом переможемо!
Фото надані Юлією Костирко.
