- Привіт. Шо робиш?
- «60 хвилин» дивлюся.
- Навіщо?
- Ну, цікаво ж, що про Україну говорять. Кажуть, українцям бараки збудували під Астраханню, вони задоволені…
Реальний діалог двох реальних літніх жінок з Харківської області. З територій, які не були під окупацією та не зазнали руйнівних обстрілів. Одна з них щодня дивиться росТБ і… вірить. Вірить, попри велику кількість переселенців у громаді, попри те, що ми ховаємо чи не щонеділі загиблих воїнів і навіть попри те, що її син — учасник АТО. Але телевізор робить свою справу, почасти виграючи війну за уми українців.
Кілька років поспіль на різних майданчиках я як представниця саме локальної журналістики (а хто ж, як не колишні районні газети, перебувають/ли найближче до так званих простих людей), наголошувала на цій колосальній проблемі: російські телеканали у вільному доступі. Але, здавалося, це мало непокоїло і непокоїть посадовців.
У липні 2021-го, фактично за пів року до великої війни, редактори і редакторки місцевих ЗМІ в Українському кризовому медіа-центрі мали зустріч з міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком. Почувши про росТБ, яке безперешкодно транслюється на Харківщині, пан міністр заперечив саму таку можливість, бо ж — російські канали в нас заборонені.
І він мав рацію!
Так, дійсно, у 2014-2016 роках було прийнято низку підзаконних актів, зокрема рішень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення щодо заборони російських каналів в Україні. І вони справді зникли — у кабельних мережах. Провайдери прибрали цей контент зі своїх сіток мовлення — навіщо їм проблеми із законом?
Нещодавно, а саме в січні цього року в Києві журналістів вчили, як відрізнити пропаганду від контрпропаганди. Лариса Мудрак — експертка з комунікацій вищого рівня — на зауваження про те ж саме росТБ, відповіла, що на заході країни це питання вирішене. Принаймні в готелях Львова таких каналів немає.
Так, російських каналів немає сьогодні в готельних номерах не те, що Львова, а навіть і Харкова. І в квартирах багатьох українців, що вціліли, їх теж нема. Я більш ніж упевнена, що в помешканні пана Ткаченка і пані Мудрак — так само.
Але ці канали нікуди не зникли з супутника, а значить, — з телевізорів жителів української глибинки.
Чим далі від великих міст зі щільною багатоповерховою забудовою, тим більше на будинках і будиночках «тарілок» супутникового телебачення. А там — дивись – не хочу! Чи то «Блакитний вогник на Шаболовці» з Газмановим та Повалій, а чи то — Скабєєву із Соловйовим з антиукраїнською істерикою. На всяк смак, як то кажуть.
Незабаром у нас дата: рік повномасштабного вторгнення і 9 років російсько-української війни. А в мене на супутнику — близько 70 російських каналів у вільному доступі. Що цікаво: при налаштуванні тюнера українські медіа ще треба пошукати, і не всі вони — у вільному доступі. А російські «вискакують» як чорт із табакерки – в гарній якості і достатній кількості. Заманюють картинкою і нав’язливим контентом.
А ще тим, що цілодобово говорять про Україну. Переважно про бандерівців і про те, як вони нас від них «рятують». Бо — «спільна історія, підкорення космосу і Пушкін — наше всьо» і «Мы не воюем с народом Украины» (С).
Гірко визнавати, що, попри війну, це зерно лягає в ґрунт. Про що свідчать «срачі» в месиджерах навколо знесення пам’ятників радянським діячам та перейменування вулиць.
Наше телебачення достойної альтернативи не пропонує, бо «Марафон» — то не альтернатива і, здається, вже не зовсім телебачення. «95-й квартал» не несе освітньої функції, а «Історичну правду» в нас не дивляться. Адже там — знову про бандерівців, але з іншого ракурсу.
За законами журналістики рішень — актуального зараз жанру — тут потрібно було б дати якусь пораду. Але я не знаю, яку. Варіант: «просто не дивитися» не працює з людьми, які мало виходять з дому і в яких телеканал «Росія-1» налаштований мало не на першій кнопці.
У те, що не можна просто так «вимкнути» канал на супутнику, я особисто не вірю.
На початку 2020 року з «тарілки» в один момент зникли 23 українських канали — коли чотири медіагрупи вирішили зробити свій контент платним.
Повернули їх у вільний доступ тільки у 2022-му, коли російські танки вже рухалися між українськими містами і селами. А до того два — два! — роки жителі невеликих міст, селищ та сіл узагалі майже повністю перейшли на російські новини і кіно.
Російські канали в телевізорах українців — це абсолютна пропаганда. Після 9-ти років війни Україна не напрацювала дієвих методів контр-пропаганди в цьому напрямку.
Боюся, що коли на деокуповані села Балаклійщини повернеться світло, а з ним — і супутникове телебачення, там з’явиться і Скабєєва на першій кнопці.
