У Бахмут він їхав уже в «броніку» — позичив в Артема Фисуна, ще одного військового волонтера з Пісочина. Бо Бахмут сьогодні — найгарячіша точка на мапі воєнних дій в Україні, туди просто так не потрапити. Та й «не просто» не потрапити також. Ігор розповідає, що лише з другої спроби військові дозволили їхньому гурту заїхати в місто.
- Розбиті села, постійні вибухи і дим від прильотів, заміновані узбіччя, відсутність їжі та ліків. І порожні очі змучених місцевих жителів, які дуже хочуть, щоб цей жах закінчився, — так говорить про останню поїздку волонтер.
В складі гуманітарного вантажу, який їхав на Бахмут, були 500 скоб, зроблених волонтерами напередодні.
Узагалі для людей, які трохи орієнтуються у волонтерському русі Зміївщини, прізвище «Іванов» асоціюється саме з металевими скобами, яких зроблено було з кінця лютого 2022 року — десятки тисяч штук (точну кількість Ігор обіцяє порахувати після перемоги).
Хоча, звісно, кожний з них робить все можливе, щоб наблизити нашу перемогу.
Ігор Іванов згадує, що вже на другий день після повномасштабного вторгнення, активні зміївчани почали об’єднуватися. Спочатку робили так звані «Бандера смузі». Потім, розуміючі, що треба хоч якось забезпечити оборону міста, стали варити протитанкові «їжаки». А як в громаді почалося будівництво укріплень, бліндажів, окопних споруд, хлопці почали робити скоби з арматури.
Ігор говорить «ми», не називаючи імен, але уточнює, що це було до 20 чоловіків у його колі. Люди писали, дзвонили, пропонували допомогу. Цей, спочатку хаотичний, рух дуже швидко перетворився на системну командну роботу.
Спочатку на металобазі вони вибрали весь метал, який був. Великі швелера йшли на «їжаки», арматура — на скоби. Частину матеріалу волонтерам передали безкоштовно.
Потім в хід пішов метал з пунктів прийому металобрухту.
Паралельно з дому зміївчани тягли все що мали і що могло стати в пригоді.
Потреби громади були забезпечені за лічені дні.
А потім Ігорю почали надходити запити на виготовлення скоб для потреб військових підрозділів, які обороняли Харківщину з півночі. Перший запит зробив наш військкомат для 92-ї та 93-ї бригад, в яких служить багато зміївчан. А згодом прохання про таку допомогу почали надходити і напряму: «сарафанне радіо» в цьому питанні спрацювало на відмінно.
Час від часу Ігор Іванов оголошує збір «на скоби». Це значить — надійшов черговий запит від чергового підрозділу. Активізувалася ця робота, коли у вересні відбулася деокупація частини Харківщини — нові окопи потребували нових скоб і у значній кількості. Так само як і укріплення вздовж кордону з росією — там «нашої» арматури є до 15 тисяч штук.
Але не скобами єдиними…
Час від часу Ігор Іванов починає збирати кошти на дрони чи генератори. Говорить, що робить це виключно за запитами від командирів військових частин, щоб бути впевненим: придбаний спільнокоштом «Мавік» чи генератор підуть точно за призначенням.
За 10 місяців великої війни Ігор збирав на п’ять «Мавіків» та потужний генератор вартістю понад 100 тисяч гривень.
Коли ми спілкувалися, волонтер саме відкрив збір на ще один дизельний генератор для хлопців, що стоять під Мар’їнкою. Це Донецька область. Його вартість — 67 тисяч гривень, частину з яких передав наш земляк Сергій, який вже 10 років мешкає в Штатах.
Як говорить волонтер, дедалі все складніше збирати кошти на дорогі придбання. Це пов’язано з кількома чинниками, серед яких: зменшення доходів у людей та певна «втома» від війни. І якби не кілька людей, які зазвичай «потужно» допомагають донатами, «банки» наповнювалися значно повільніше.
Разом з тим кожні 50-100 гривень у загальну скарбничку — це важливі донати. Бо 10 разів по 50 гривень — то вже суттєва сума.
До того ж, крім значних витрат, є ще й поточні. Наприклад, отримати з заводу бляшанки для окопних свічок, які волонтери теж ллють. Відправити ці свічки на найближче до замовників відділення Новою поштою — це також витрати.
А ще й вартість необхідних сьогодні на фронті покупок зросла, і суттєво. Напевно, це не лише про патріотизм, а й про бізнес. Бо є попит, а пропозиції обмежені.
Тож волонтери змушені погоджуватися на запропоновані умови, бо нашим хлопцям і дівчатам на передовій сьогодні конче потрібні «очі», тобто дрони, а також електрика — генератори.
- Електрики на «передку» нема на десятки кілометрів вздовж і вгиб від лінії фронту, — говорить Ігор. — Тож генератори для військових — це як повітря. Треба заряджати рації, заряджати дрони. А от коли їх нічим заряджати, то хлопці стають дуже вразливими.
І чим потужніший генератор, тим більше потреб він «закриє». Малопотужні пристрої швидко псуються, тому віднедавна Ігор взявся також і за ремонт. Але в нинішніх умовах велика проблема — знайти запчастини для китайських генераторів. Бо війна.
- А дронів, — продовжує волонтер, — треба дуже багато. Бо їх противник може збивати, глушити РЕБами. Ця річ дорога, але вік її служби може бути дуже коротким. Останній дрон я купував, то він коштував уже 117 тисяч гривень. Новий, з документами… Щоб бути впевненим у якості цього літального апарата.
Ігор Іванов не належить до жодної волонтерської спільноти, які зареєстровані на території Зміївської громади. Він працює самостійно, час від часу об’єднуючись із колегами для вирішення важливих питань. Його картки для збору коштів зареєстровані в реєстрі волонтерів, а сам він має всі необхідні довідки як військовий волонтер.
Такий напрямок чоловік обрав для себе свідомо на самому початку великої війни. Впевнений, що саме так він може стати більш корисним, і зробити свій внесок у перемогу України.
Балаклія, Ізюм, Лиман, Костянтинівка, Бахмут… Ігор Іванов воліє сам, по можливості, їздити в ті частини, з якими співпрацює. Говорить, що так краще може зрозуміти їхні потреби.
А ще це — про зв’язки. Адже саме завдяки цим зв’язкам між людьми в Україні вирішується безліч питань.
- Одразу після повномасштабного вторгнення ніхто не знав, що і як буде, — згадує Ігор перші дні. — Коли ми в прямому ефірі побачили танки на окружній, коли було окуповано Балаклію, я наполіг, щоб моя дружина і двоє синів виїхали подалі від зони бойових дій. Відвіз їх в Івано-Франківськ до родичів, а сам поїхав далі — налагоджувати оті самі зв’язки.
Знайшовши однодумців у Львові, Ігор Іванов разом з ними зібрали кошти, купили та відправили в Зміїв 7 бронежилетів 5-го класу (по 400 євро кожен), три тепловізори (їх передали з-за кордону, з Італії. Вартість кожного — 1900 євро), каски, аптечки, турнікети тощо.
- Коли спілкуєшся з людиною сам-на-сам, краще розумієш, що їй потрібно і що ти можеш зробити. Жодна третя особа, через яку ти передаєш посилки, не зробить це краще. Ось тому і їздимо туди, де небезпечно. І будемо їздити.
Бо волонтерство — це ще й про довіру, говорить чоловік. Він впевнений, що коли є довіра, то не потрібні жодні меморандуми. Ти просто береш — і працюєш!
Тетяна Логвіна.
Фото і відео надані Ігорем Івановим.
