Зміївчани-старожили: комусь — уже 200. А комусь — і всі 400!

02.08.2021 у 11:28 267

У будь-яку погоду, пору року його видно дуже далеко — вищого й міцнішого дерева у Змієві просто немає. Та й старшого живого містянина у нас, звичайно, теж не знайти. Воно, за думкою фахівців-біологів, має не менше 400 років віку

Зміївчани-старожили: комусь — уже 200. А комусь — і всі 400!

Фото Змієва початку 20 століття, з відкритих джерел: це вигляд приблизно від підвищення, де зараз знаходиться дитячий майданчик у центрі Змієва в парку, через територію сучасного автовокзалу, справа, вірогідно, — майбутня вулиця Широнінців

 

Уявіть собі — в центрі міста, де сотні й тисячі дерев вже давно пропали, або вирубані через старість чи дурість, на дрова, або вже в наш час понівечені службами, обрізані під стовбур. Живе! Понад 400! Років! Здорове й з гармонійною повноцінною кроною! Дерево. Дуб. Пишається своєю досконалою красою, росте собі потроху (дуби, хто знає, ростуть дуже повільно), дає прекрасні плоди по сьогодні, дивиться на нас, людей, згори, на нашу метушню, століттями.

Для будь-якої людини чи тварини такий вік — неможливий. Для міста такий вік — не так і мало. Для дуба ж такий вік — це лише розквіт сил. Я бачу одне з цих величних дерев у своє вікно в редакції з 16-ти своїх років (відтоді, як прийшла підлітком попрацювати до редакції «Вістей Зміївщини», а це вже 25 років тому). Люблю його вже як рідного — із закритими очима знаю, як воно виглядає взимку, як чорніють його могутні гілки, як подекуди тримається на черешках пожухле листя. Як лежить до останнього сніг у розвилках. Знаю, як поважно ходять по його повністю горизонтальних бокових віттях великі птахи навесні — у кроні за час мого спостереження гніздували й сороки, й ворони, і сойки ховалися у тріщинах, і горлиці обирали його домівкою. А навколо старих гнізд час від часу були справжні баталії птахів, про які можна писати окрему книжку. На вузлуватих гілках восени перед відлітанням до вирію рано-вранці збираються голосні зграї шпаків, у морозну зиму, коли стужа стоїть особливо велика, на дубові купчаться компанії ґав — з нього далеееко видно, де можна здобути їжу, і тут можна бути точно спокійним за виживання зимової ночі.

 На це дерево (я не знала про це, однак як приємно!) свого часу звернув увагу відомий ентузіаст-краєзнавець Георгій Георгійович Єрьомін, він навіть написав про нього статтю. Долею його переймалися й інші: директор Зміївського краєзнавчого музею Михайло Саяний, головний архітектор Змієва Анатолій Грищук приїжджав дослідити територію і направляв до господи своїх фахівців.

У повітрі давно витає думка означити це дерево пам’яткою природи. І от ми разом із начальником відділу рекреації Національного природного парку «Гомільшанські ліси» Станіславом Вітером вирішили довершити цю ідею, і дерево разом із іншими двома чудовими побратимами-дубами (по вулиці Рогатинській і по провулку Садовому) таки занести  до пам’яток природи України.

 

Дуб на Широнінців — ровесник самого Змієва?

Про цей дуб мама Віктора Миколайовича Бочуріна казала, що під час Другої світової війни на ньому був цілодобовий спостережний пункт — вищого дерева по всій окрузі годі й шукати. Усілякого в житті родини Бочуріних із цим деревом було. Були й не так давно закиди через появу пліток щодо виплат на дерево від міської ради господарю ділянки із найбільшим дубом у місті, перестрівали в центрі зацікавлені: «Вам доплачують за дерево — хай і нам доплатять!».

Шановний Віктор Миколайович Бочурін поряд із своїм 400-річним красенем

Насправді ніхто нічого ніколи не доплачував . А можливо, й треба було б, як, наприклад, це можуть робити в Німеччині, де власникам великих дерев є певні знижки по податках в місті або й доплати, адже власники ділянки, родина, змогли вберегти для громади й країни таку реліквію, таке унікальне живе створіння, рівному якому немає!

Та зараз не про доплату йде мова, а про те, як непросто виживати пенсіонерові на пенсію в Україні, а в городі росте величезний дуб, лише одна гілка якого може гріти в грубі усю хату взимку, та й з городнього обороту випадає добрий шмат землі — під дубом у діаметрі крони не росте ані зась, а це, вдумайтесь, близько 3-х соток площі (причому і у нього, і в сусідів)! Для приватної садиби в Змієві — це чимало, погодьтесь.

Казали йому вже «добрі люде» — зріж, хай йому грець. Та Віктор Бочурін, далекоглядна людина, на такі думки не завважує.

- Зрізати — це день роботи. А тоді що? Не для того ріс цей дуб стільки років і навіть століть в нашому дворі, — зізнається він, — адже свого часу я знайшов купчу своєї прабабусі на хату й ділянку, якою засвідчено її придбання у 1887 році. (Понад 150 років родина живе в цьому місці, і на фото Змієва кінця 19-початку 20 століття чітко видно, що дуб за територією сьогоднішньої автостанції в Змієві уже на той час — просто гігант, його видно здаля - від авт.). На цього дуба я радив орієнтуватись своїм армійським друзям з Молдови, коли вони уперше приїздили до мене в Україну — у Змієві його, в принципі, видно з будь-якої трохи піднятої від 1 поверху точки.

Віктор Миколайович Бочурін — людина інтелігентна, походить із давнього зміївського роду: мама й тітка його — викладачки в школах Зміївщини, знані й поважні люди, бабуня 1901 року народження була фельдшером у рентген-кабінеті, тато працював в райспоживспілці, а прадід, зміївчанин Виноградський, 100 років тому служив священником у Зідьківському храмі. Тож корені його — дуже славні, а це дерево дуб у дворі — найкращий символ давнього роду, який тільки можна собі уявити.

Міцне й здорове (на відміну від найбільшого дуба в Короповім, у якого є пробоїна у стовбурі), це дерево піднеслося на 30 з гаком метрів над містом, крона його має площу понад 300 квадратних метрів, на стільки ж, а той більше, дерево розійшлося під землею корінням. Науковці переконують, що дуб в дворі Віктора Бочуріна, вірогідно, — навіть пристойно старший за того найстарішого дуба в НПП «Гомільшанські ліси», який дивом зберігся і вік якого визначають від 450 років (а хто з фахівців і переконує, що й до 600). Того дуба знають всі, він величезний, та ще й ріс він у більш сприятливих умовах, — у заплаві річки, за надмірної вологи й багатих ґрунтів у Короповому, — чого не було у нашого дубочка в центрі Змієва. Він росте у центрі міста і постійно був у всіх на очах, однак насправді ніхто (!) із моїх численних знайомих в Змієві не бачив його і не звертав на нього уваги — так добре він зумів «сховатися» між хат, подалі від дротів і дороги. Охват цього красеня зараз — 5 метрів 20 сантиметрів.

- Цей велетень дає чи не до півтони листя під час листопаду щороку, — розповів Віктор Миколайович, — крім того, стільки ж з нього падає жолудів, причому навколо дерева вже чимало саджанців, їх можна було б посадити десь як нащадків такого старожила. Не так давно був момент (і він природній для таких гігантів, час від часу якась гілка відмирає, усихає, адже дерево живе, йому притаманні всі етапи розвитку — від авт.), що величезна гілка упала увечері на землю, то гуркіт був страшенний. Ми з сусідами вискочили з хати хто в чому, бо здалося, що то вже бомбардування почалося. Гілка (на вигляд — як справжнє добряче дерево) впала з чималої висоти й поламала паркан між сусідами. Якщо така впаде на голову (там тонна ваги!), мало не здасться, звичайно.

 

Живильний оберіг родини по Садовому провулку

 Трохи молодше дерево (йому до 200 років, охват — близько 3 метрів 26 сантиметрів) зростає перед домом іншого зміївчанина — Віктора Бабича, який живе з родиною по провулку Садовому. Батько його теж працював у райспоживспілці. Комунікабельний і відкрий до спілкування, Віктор Іванович — зараз пенсіонер, свого часу працював на нашому машинобудівному заводі, пише чудові картини і вміє добре робити скульптури — це його велике захоплення всього життя. Він народився й виріс на цьому ж дворі, а величезний дуб височіє над головою в його родини від діда-прадіда. Колись його родичі жили майже  на всій вулиці по одному боці — дітей у родинах було багато, тож кожен по можливості намагався жити поблизу батьків. Кажуть, вулиця Садова і той край — багатий на бондареві таланти. Саме дядько Віктора Івановича, який жив поряд, був відомий в Змієві бондар, і його теж навчив бондарювати (він мені показував власноруч зроблену діжку).

Віктор Іванович Бабич — поряд зі своїм прекрасним  деревом роду (провулок Садовий)

- Я добре пам’ятаю, як на гілці дубу віджимався ще юнаком, як ми грали під ним у хокей. Як усе далі й далі над дорогою росла ця найбільша розгалужена гілка, як моя донечка каталася на гойдалці під ним. А ще, як учора, пам’ятаю ситуацію, коли я був малий, і ми з мамою перелякалися взимку страшного тріску, наче щось вистрелило, — розповідає чоловік. — А то під дією морозу тріснув наш дуб, ось який великий рубець від того лишився, — показує чоловік шрам на порізаній глибокими борознами поверхні дубу десь поряд з коренем. — Є такі моменти, коли хочеться просто підійти до дерева, притулитися і відчути силу землі, силу роду. Я, буває, так і роблю — ви не повірите, взимку дуб здається теплим, під його корою наче чути рух життя. До нього й сусідки, бачив, приходять доторкнутися, попросити здоров’я, такий він здоровий і міцний. Сусіди, правда, жаліються, що падають жолуді, та й мені клопоту чимало — листя весь час доводиться вивозити, адже воно не годиться для компосту, бо там забагато дубильних речовин. Якийсь час тому довелося зрізати одну чималу гілку, то вона, падаючи, просто зламала абрикосу (і немалу!) в дворі.

 

Красень на перехресті доріг

 Великий дуб в Змієві на розі Рогатинської та 1-го Травня вітає всіх: повз нього щодня об’їзною вулицею проїжджають десятки й сотні машин з різних регіонів України. Це - останнє дерево (напевне, наймолодше з названих), про яке зараз трохи розповім, я теж бачу від свого дитинства: повз нього ходила 10 років до школи, йшла поряд з ним на навчання в університет, гуляти, їздити по світах. І таких, як я, повз нього пройшло за його життя тисячі й тисячі… Воно росте дуже близько від хати за двором в родини Сергія та Тетяни Слюсаревих по вулиці Рогатинській. На цій вулиці виросла моя мама і на ній тепер живу я. На жаль, його крона через постійне втручання енергетиків (вони зрізують гілля поряд із дротами) має непропорційну і трохи спотворену форму — багато гілок над хаткою, яка колись, можливо, була більша за нього. А тепер він обережно нахилився над нею, наче купол величезної парасольки. А з боку вулиці, де дроти — негарна, постійно обрізувана та вкорочена частина гілок.

Старезний дуб на розі вулиці Рогатинської поряд із ділянкою зміївчан Слюсаревих) та 1-го Травня гостинно вітає всіх проїжджаючих через місто

Таке непропорційне обрізування — це неприпустимий ризик, настільки велике дерево з неправильною кроною має велику парусність, може розламатися й наробити біди, тому постійно випускає гілки, щоб компенсувати свою форму. А ті нові гілки знову зрізують, поступово роблячи його аварійним… І це варто виправити. Однак під цим дубом майже завжди є жолуді — міцні жовті дубові діти.

 

Фахівці про цінність 

Станіслав Вітер, начальник відділу науки та моніторингу НПП «Гомільшанські ліси», кандидат біологічних наук, підкреслює цінність таких дерев:

- Цінність таких визначних велетнів і для природи, і для громади — надзвичайна. Крім власне цінності як видатні природні об’єкти, вони — це джерело гарного насіннєвого матеріалу, з якого можна отримати саджанці з високою здатністю до виживання, у тому числі і в умовах мінливого клімату — засух, спеки та тощо.  (І Віктор Іванович з Садового провулку зізнався мені, що лісники брали у нього жолуді відрами - від авт.). Плюс є місцем проживання багатьох видів живих організмів: жука-оленя (червона книга України, і ми справді бачили десятки таких засохлих жуків під цими деревами – від авт.), птахів (в’яхирі, зяблик, дятли, зеленушки, горлиці, повзики та синиці тощо), зрідка — вусаня червонокрилого Келлера (Червона книга України), малого дубового вусаня, великого дубового вусаня (Червона книга України та червоного списку МСОП), жука-відлюдника (червона книга України і червоний список МСОП). Важливий і для громади: великі дерева — відмінні затінювачі, що особливо актуально при подібних жарких літніх сезонах, як зараз. Дуби — стійкі до посух дерева. І, як будь-які великі дерева, вони здатні швидко вбирати велику кількість води, що важливо при дуже сильних (як буває) грозових злив, це зменшує ймовірність ерозії, підтоплення, плюс розвинена коренева система міцних дерев перешкоджає змиванню ґрунту.

Багато знає про старі дерева в громаді та їхню історію директор Зміївського краєзнавчого музею Михайло Саяний:

- Незадовго до Полтавської битви, повертаючись із Азова під Полтаву, Петро І особисто відвідав Ізюм, Балаклію, Зміїв, де оглянув місцеві укріплення, даючи вказівки, що і як треба зміцнити. 31 травня 1709 року під Змієвом цар інспектував діброви «для корабельных нужд» на берегах ріки Мож (між сучасним селом Височинівка та Змієвом), а також вздовж Сіверського Дінця (поблизу села Задонецьке). Водночас Петро I оглянув фортифікаційні споруди міста. Залишившись задоволеним зміївською фортецею, другого червня цар попрямував до Харкова, а потім до війська під Полтаву. Після царських «відвідин» дубові гаї біля Змієва були вирубані на потреби новостворюваного російського флоту. Навіть у відомості 1784 року говориться, що поблизу Змієва ще збереглися «дубовые деревья, клейменные для корабельного строения» (про це багато написано у книзі М.Саяного «Зміївщина — Слобожанщини перлина» — від авт.). Із цих дубових гаїв залишилося стояти чотири дуби на березі Мжі між селами Чемужівка та Височинівка. Вони були зрубані чемужанами на будівництво хат у 1949 році. Єдиний і останній 400-літній дуб залишився стояти у дворі Віктора Бочуріна — якраз навпроти редакції «Вістей Зміївщини».

На початку 2000-х я подавав матеріали на Всеукраїнський конкурс «Чий дуб краще» і посилав матеріали в область (охорона природи), з тим, щоб взяти цей дуб на державний облік. Власники дуба Бочуріни і тоді не були проти, але на цьому все й закінчилося. Матеріали про дуб пропали у мене разом із жорстким диском у 2017 році. Більше дубом я не переймався, інших таких великих і старих дерев я в місті поки не знаю. Хоча колись бачив в районі Криничок старезний каштан, але його вже, мабуть, немає. Єрьомін писав про цей дуб, стаття у нас зберігається у музеї. Місцевий художник Грабілін 1993 року писав із нього картину, яку назвав «Дуберя», вона теж є у нас в музеї.

Дуберя. Робота зміївчанина Ю.Грабіліна. Видно неподалік Змїівський ліцей і дахи хат — маленьких мурах на тлі величезної крони. З архіву Зміївського краєзнавчого музею

Низький уклін тим господарям і родинам зміївчан, які вберегли унікальних патріархів-велетнів. Великі дерева саме так потрібно оберігати, в тому числі як символ роду, символ довголіття і здоров’я, та просто ознаку, що у вас — все добре, що у нас є і минуле, і тим більше — майбутнє. Та вони мають значення і велику цінність не лише особисто для цих родин, а й для природи, і для громади в цілому. Мати такі важливі, великі й давні об’єкти на території — надзвичайно почесно, престижно для будь-якого міста, села. Наявність такого об’єкта в європейському місті, наприклад, — це крутий бренд, це обличчя міста, це привід зробити цікаву екскурсію, спеціальне свято на його честь, це привід пишатися й любити, і так роблять багато громад в розвинених країнах — вони шанують живих свідків історії, і навіть після їхньої смерті роблять з них надцінні об’єкти.

Я зустрічала інформацію, що в одному німецькому місті довго боролися за життя старезного дерева, а померлого дуба лишили на тому місті, де він був, і поряд пізніше було відкрито невелику музейну експозицію про його історію, яка тісно пов’язана із історією самого міста. Так, дуб є національним деревом Англії, Естонії, Франції, Німеччини, Литви, Польщі, США та Сербії. І в Україні є чимало старезних дубів — у тому числі пам’ятками природи на Харківщині оголошено понад 20 дерев (і це також дуби, зазвичай). Однак серед об’єктів природно-заповідного фонду Харківської області в розрізі територіальних громад на Зміївщині поки що немає жодної пам’ятки природи. Та до надцінних віднесено природні комплекси Національного природного парку «Гомільшанські ліси» площею понад 14 тисяч гектарів (і там водночас є декілька вікових дубів!).

Вважаю, що усі ці три унікальні рослини в місті варто взяти на контроль та під охорону. Задля цього ми з паном Вітером з НПП «Гомільшанські ліси» вже розробляємо пакет документів на оголошення їх пам’ятками природи — хай це стане подарунком нашому рідному місту, наприклад, до 30-річчя Незалежності України. Уже готове наукове обґрунтування, клопотання, господар ділянки з найстарішим дубом Віктор Миколайович Бочурін готовий дати дозвіл на таку дію. Далі потрібні дозволи від місцевої ради, узгодження дій з обласною владою. І будуть у нас пам’ятки природи.

Яке майбутнє у таких красенів? Сподіваюсь, вони будуть так же рости й після нас, як росли і до нас. Дуже довго й щасливо. Сподіваюсь також, що хоча б до одного з них можна буде зробити цікаву міську екскурсію (поряд із 400-літнім красенем знаходиться наш найбільший навчальний заклад — ліцей, з вікон котрого це дерево видно пречудово), і задля цього необов’язково заходити до людей у двір. А у цивілізованих країнах бувають варіанти, що місто викупило або хоча б за певні кошти орендувало певну площу у власника, чия родина плекала це дерево стільки століть (!). Деревам цим, я вже писала вище, варто надати охоронний статус, зробити для них спеціальні таблички, можливо — огорожу, якнайменше турбувати їхнє гілля, крону, кореневу систему.

А ви звернули увагу, як небагато насправді лишилося високих розлогих дерев у нас на вулицях? На нас недаремне вони діють заспокійливо (під ними часто почуваєшся безтурботно й спокійно, як у дитинстві — пам’ятаєте оте класичне «коли дерева були великими»?). Їхня присутність в нашому приватному та публічному просторі — це ознака спокійного, стабільного, здорового життя. Я так сподіваюсь, що надання статусу нашим віковим старожилам приверне увагу до загального стану наших зелених насаджень, особливо — до дерев віком понад 40 років, з гарною кроною, великим стовбуром, з історією.

Вирізали колись у Змієві дерева по вулиці Гагаріна, по колишній вулиці Леніна, по багатьох інших, коло ліцею — і я не можу сказати, що заміна їм стала достойною та ефектною. Постійно калічаться дерева по всіх вулицях, вирізаються, на жаль, а нових з такою ж швидкістю не насаджується. А якщо вони й саджаються — не факт, що приживуться, що доростуть до дорослого віку, що отримають належний догляд, що будуть доречні там, де їх посадили (дуже часто про майбутній справжній розмір дерева і місце їхньої посадки не думають). А про потребу прохолоди на вулицях останніми спекотними десятиліттями я навіть не кажу — її може дати дерево лише з нормальною кроною. За прикладом харків’ян-волонтерів (і про це я ще напишу в майбутніх номерах), які борються за збереження зелених насаджень проти вирубування та спотворення їх різними службами, хотілося б зробити реєстр особливо цінних дерев на території громади задля їхньої охорони та збереження, щоб жителі знали: дерева — то велика цінність. Саме велике дерево — це гордість родини, громади, це — тінь влітку, прохолода, краса, чисте повітря. Це — символ добробуту, спокою, стабільності, здоров’я, родове дерево. Це — дерево самого життя.        

 

Про дуби цікавого 

Дуб (Quercus) — рід багаторічних рослин родини букових, що налічує приблизно 430 негібридних видів. Його представники поширені переважно у помірних і тропічних областях Північної півкулі. Серед дубів існують цінні деревні, танідоносні, лікарські та декоративні рослини, деякі з них у минулому широко використовували як харчові. Дуб у багатьох народів вважають найкрасивішим деревом, і до нього ставляться з пошаною і любов'ю. Недарма латиною дуб так і називається: «гарне дерево» — Кверкус (Quercus), від кельтських слів «quer» — «гарний» і «cuez» — «дерево». До дубів належать переважно великі дерева до 40 метрів заввишки, рідше — низькі дерева або кущі. Стовбур у цих дерев зазвичай товстий, гілки звивисті, кремезні, утворюють широкий намет з листя, який справляє враження потужності і сили.

Найстаріший (за документами) дуб України, знаходиться в селі Стужиця на Закарпатті, йому за 1300 років. Тож у наших дубів — ще все попереду. Фото — Вікіпедія

У Греції та Іспанії відомі дуби з солодкими жолудями. В Україні поширюється дуб червоний (це – інвазив, штучно завезена порода, яка витісняє нашого дуба з його природної ніші), завезений в Європу з Північної Америки в XVII столітті. У популяціях дубів поширений сезонний поліморфізм — є літні та зимові біоморфи (різновиди). Що це значить? У літнього рано розпускається листя, яке восени опадає. У зимового дуба листя з довгими черешками з'являється пізно, але восени не опадає, а засохле тримається на гілках усю зиму. У коркового вічнозеленого дуба, поширеного у Франції, Іспанії, Італії та на Кавказі, зелене листя не сохне і не опадає щороку, а тримається на гілках кілька років. Деревина дуба особливо міцна. Дубові колоди, потрапивши у воду, не гниють, а стають чорними і ще міцнішими, утворюючи так званий морений дуб, який особливо цінують у столярних роботах. Дубильні речовини, які містяться в деревині, запобігають гниттю, тому з дуба роблять діжки та паркет. Дуб починає цвісти на відкритих місцях у двадцять років, а в лісі — в п'ятдесятилітньому віці. (!). Одночасно з листям з'являються повислі сережки з тичинками, по чотири в кожній квітці. На довгих же стеблинках виростають маточкові квітки по дві-три разом. З цих квіток після запилення утворюються жолуді. Кожен жолудь сидить в круглій чашечці — плюсці.

Листя дуба є їжею для численних тварин. Дуб — основна лісоутворююча порода лісостепу, росте в суміші з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком. Росте на більшій частині України, в степу рідше, головним чином в долинах річок. Він займає 27 % площі державного лісового фонду України. Найчастіше дуб використовують при виготовленні меблів. Дубові меблі вважають найкрасивішими і міцними, крім того, щільна деревина дає змогу прикрасити деталі рельєфним різьбленням. Також міцність і твердість деревини сприяє виготовленню дрібних кріпильних, але в той же час міцних з'єднань. Дуб — одна з небагатьох порід деревини, з якої можна зробити гнуті деталі різного радіусу. Через високий вміст в деревині дубильних речовин дуб вважають найбільш стійкою до гниття серед усіх листяних дерев. Крім того, використовують у столярно-меблевому і паркетному виробництвах; вагоно-, обозо- судно-, сільгоспмашинобудуванні, для виготовлення бочок під виноградні вина. Деревина і кора дуба слугують для отримання дубильних речовин.

Виявляється, дуб був першою борошняною рослиною, що її використала для їжі людина! Жолуді містять багато дубильних речовин, тому на смак гіркі. Щоб позбавити гіркоти зібрані восени чи напровесні жолуді, їх чистять, подрібнюють на 6-8 частинок і вимочують два-три дні у воді. Протягом цього часу воду змінюють. Раніше подрібнені жолуді вкладали в плетені кошики та затоплювали в проточній воді струмків або річок. Після вимочування жолуді заливають свіжою водою і деякий час проварюють. Далі висушують на сонці, а потім завершують у печі або духовці. Висушена крихка маса подрібнюється на крупу в млині, ступі чи крізь м'ясорубку. Зазвичай із жолудяного борошна печуть коржики, оладки та різноманітне печиво. Якщо до такого борошна додати 10-15% зернового для в'язкості, то вийде смачний і поживний хліб. У Франції та Англії в такий спосіб і тепер готують жолудяне борошно та використовують для приготування спеціальних сортів тістечок, тортів, печива. Листя дуба використовують як пряно-ароматний додаток для квашення огірків. Деякі дуби мають меншу кількість таніну в жолудях, тому позбавити гіркоти їх простіше. Наприклад, дуб Келлога, що здавна використовують індіанці в їжу.

Учені-археологи ще за часів СРСР при розкопках давніх поселень трипільської культури на території сучасної Кіровоградщини знайшли докази того, що тодішні люди розтирали жолуді дуба на борошно. За версією радянських вчених, з нього випікали хліб. Хоча відомо, що з борошна жолудів дуба можна виготовляти також напій, який називають «кавою з жолудів».

Дуб — символ Перуна, Сонця та інших богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров’я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості. У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважали священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може з'явитися перед людьми. Як і всі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, що з'єднує верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним богам-громовержцям: у Греції — Зевсу, у Давньому Римі — Юпітеру, у Німеччині — Донару, у литовців — Перкунасу, у слов'ян — Перуну. Дуб символічно пов'язують із вогнем і блискавкою. За думкою Дж. Фрезера, давні люди вважали, що «великий бог неба, об'єкт їхнього культу, чий жахливий голос долітав до них у гуркоті грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свій візит розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, тому що в їхньому руйнуванні бачили руку великого Громовержця». Місце, куди поцілювала блискавка, ставало священним.

Дубові гаї були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів (жертвоприношення, суду, клятьби), в них улаштовувалися свята. Дубова палиця як зброя громовержця чи сонячного бога символізувала твердість влади, суворість. Вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності. Окрім Зевса, у Стародавній Греції дуб був присвячений також богу сонця, науки і мистецтв — Аполлону. Дубова гілка означала могутність. Вінком з дубових гілок нагороджували за порятунок життя і військові подвиги. За легендою, у Геракла була дубова палиця. За деякими версіями з дуба була зроблена щогла корабля аргонавтів.

У Стародавньому Римі дуб символізує силу та довголіття. Щороку у дубовому гаю святкувалося весілля Юпітера і Юнони, на учасниках обряду були вінки з дубового листя. Дубові гілки носили у шлюбних процесіях як символ родючості. Священним вважали й дубове поліно, через нього підтримувався вічний вогонь у храмі Вести. Дубу відведено місце й у сакральних уявленнях кельтів. Зокрема, під дубом творить свої чари Мерлін. Кельтські жерці, друїди, перетворювали дубові гаї на справжні святилища і культові центри, а дубові гілки використовували в різноманітних ритуальних обрядах. Саме слово «друїд» походить, на думку дослідників, від давньої назви дубу. У віруваннях друїдів дуб символізував вісь світу й асоціювався із силою та мудрістю. За уявленнями кельтів, усе, що росте на цьому священному дереві, є даром небес. У давнину у слов'ян дуб був символом слов'янського язичницького верховного бога Перуна — володаря вогню та блискавки, покровителя вояків та ковалів. Було також поширене вірування, що у дубах мешкають душі померлих предків. Це уявлення підтверджується реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема, дубових, — на деревах і під деревами. У легендах і казках давніх слов'ян дуб найчастіше є сакральним місцем, із яким пов'язана доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події. Дуб шанували і як дерево родючості; зберігся звичай садити дубок при народженні дитини. Українці саджали дуб на могилах або в пам'ять про померлих чоловіків — старійшин роду, мудреців народу, видатних суспільно-політичних діячів та полководців. Наприклад, дуб Шевченка в Полтаві — живий пам'ятник Т. Г. Шевченкові, посаджений на спомин про перевезення тіла поета до України полтавською «Громадою» 6 (18) травня 1861 р. в час перепоховання поета біля Канева.

Як писав римський натураліст Пліній Старший: «… дуби … незаймані століттями, одного віку зі Всесвітом, вони вражають своєю майже безсмертною долею, як найбільше чудо світу». Римляни присвячували дуб Юпітеру, тому і жолудь носив назву: «Югланс» (Juglans), тобто «Юпітерів плід».        

У біблійній традиції дуб — символ гордості й зарозумілості; біля дуба стає царем Азімелах, під дубом сидить Саул, під дубом Іаков закопує чужих богів, на дубі знаходить свій кінець Авессалом. У християн дуб — емблема Христа як сили, що проявляється в біді, твердості у вірі й чесноті. За деякими версіями християнського переказу хрест розп'яття був зроблено з дуба. Дуби — довговічні рослини, деякі з них доживають до двох тисяч років, а столітні дуби трапляються досить часто. Величезний дуб стоїть в Закарпатській області в Великоберзянському районі під назвою Дідо-Дуб. Йому вже понад 1200 років.

Тетяна БЄЛЯВЦЕВА.

 

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини