Федір Іваницький: народоволець, депутат Держдуми, емігрант. Зміївчанин

Михайло Саяний 28.09.2022 у 09:13 101

Підпис нашого земляка стоїть під так званою Виборзькою відозвою — верненням від 9 (22) липня 1906 «Народові від народних представників», складеного в місті Виборг і підписаного значною групою депутатів Державної думи Російської імперії I скликання через два дні після її розпуску указом імператора Миколи II

Федір Іваницький: народоволець, депутат Держдуми, емігрант. Зміївчанин

Місце та точна дата народження Федора Ігоровича Іваницького на сьогоднішній день не відома. Відомо тільки те, що народився він у Зміївському повіті у 1861 році.  В архівних документах згадується родинний маєток у с. Геївка, де він довгий час проживав разом із сім’єю.

Закінчивши Харківську 3-ю гімназію, у 1882 році, вступає до Харківського ветеринарного інституту, в якому приєднується до народовольчої організації. Але після вбивства 1 березня 1881 року імператора Олександра ІІ, розпочинаються переслідування і повальні арешти членів цієї організації. Не уникнув цієї участі й Іваницький. Не закінчивши інституту, 1883 року його було заарештовано і вислано до Полтави. Але і там він продовжував займатися революційною діяльністю, а тому його було знову заарештовано по справі В.М. Фігнер.

До вересня 1884 року Іваницький перебував у різних тюрмах, у тому числі – Петропавлівській фортеці. 28 вересня 1884-го по «Процесу 14-и» Ф.І. Іваницькому було винесено вирок Петербурзьким окружним судом – 15-річне заслання в Кокчетав. По цьому процесу над членами «Народної волі» двох із них було засуджено до страти, п’ятьох відправили на вічну каторгу, шість чоловік — на каторгу від 15 до 20 років,ще одного було заслано до Сибіру. Головним звинуваченням було – участь у терористичній організації «Народна воля» і в її терористичних операціях. З арештом В.М. Фігнер та її соратників відійшла в минуле епоха «Народної волі».

Восени 1885 року Федір Ігорович втік із Кокчетавата нелегально повернувся до Харкова. Але хвороби, набуті в засланні, далися взнаки, і друзі запропонували йому переїхати до Сімферополя, де він пробув близько місяця і здався в жандармське управління. 1886 року його знов відправляють в заслання в Кокчетав, звідки через 3 роки відкликають на військову службу і переводять на Кавказ, у Тенгінський піхотний полк. По закінченні строку служби Іваницький повертається до Харкова, де починає займатися сільським господарством. Відомо, що в ці роки Федір Ігорович бере активну участь у боротьбі з голодом (1891), з холерою (1892), з чумою великої рогатої худоби (1893).

1893 року його обирають членом Зміївської повітової земської управи, а з 1905 року Іваницький стає її головою. Одночасно обраний гласним у Харківське губернське зібрання (зараз це – депутат обласної ради). З 1905 року – член «Союзу визволення».

1906 року Іваницького було делеговано від Харківської губернії на ІІ з’їзд Конституційно-демократичної партії, який проходив у Петербурзі 5-11 січня. На з’їзді було затверджено нову програму, у якій чітко було взято курс на конституційно-парламентську монархію. Було також прийнято рішення взяти участь у виборах до Державної думи Російської імперії і в разі перемоги працювати там над питаннями введення загального виборчого права, політичних і громадських свобод, прийняття невідкладних заходів щодо революційно настроєних мас.

26 березня 1906 року загальною кількістю виборців Харківського губернського виборчого зібрання Ф.І. Іваницького було обрано до Державної думи від партії кадетів. Являючись членом комісії з незаконних дій посадових осіб, Іваницький почав законотворчу діяльність, розробляючи і підписуючи законопроєкти, роблячи доклади на засіданні комісії.

9 липня 1906 року в м. Виборгу значною кількістю депутатів Державної думи І скликання (180 чол.), через 2 дні після її розпуску указом імператора Миколи ІІ, було підписано звернення «Народу від народних представників», яке увійшло в історію як «Виборзька відозва». У цьому документі були заклики до громадянської непокори, до супротиву владі.

І вже через тиждень проти колишніх членів Державної думи, підписи яких стояли під «Відозвою», було розпочато кримінальне переслідування. 169 колишніх депутатів були притягнуті до кримінальної відповідальності і майже всі вони були засуджені до трьох місяців тюремного ув'язнення і позбавлені виборчих прав. Отже, в подальшому вони позбавлялися права займатися політичною діяльністю і бути обраними до Державної думи Російської імперії.

Підпис Ф.І. Іваницького теж стояв під «Відозвою». 12 вересня 1906 року в його квартирі було проведено обшук, після якого Іваницького було заарештовано. Під час суду над «Виборжцями» він також отримав три місяці в’язниці, позбавлений виборчих прав і висланий за межі Харківської губернії.

Сім років Федір Ігорович не з’являвся на політичній арені імперської Росії. У серпні 1914 року, в зв’язку із початком Першої світової війни, в Росії створюється громадська організація «Союз міст всеросійських», завданням якої було: надання допомоги уряду для забезпечення діючої армії військовим спорядження і озброєнням; допомога хворим та пораненим бійцям; закупівля медикаментів, білизни, обладнання для шпиталів, санітарних поїздів; облаштування пунктів харчування тощо. Вже в подальшому, в ході бойових дій, ці союзи організовували евакуацію місцевого населення із прифронтових територій, допомогу біженцям, пораненим та покаліченим.

Партія кадетів відразу ж включилася у цю благодійну справу, й Іваницького було призначено уповноваженим від цієї організації на ряді фронтів. Але Лютнева революція 1917 року змінила плани Федора Ігоровича, як і мільйонів мешканців Росії. Тимчасовий уряд призначає його комісаром на Кавказькому фронті, а вже у серпні цього ж року його було призначено помічником по громадській частині генерал-комісара Турецької Вірменії.

З початком Громадянської війни і захопленням Харкова Добровольчою армією генерала А.І. Денікіна, Іваницький повертається на батьківщину і обирається на посаду заступника Харківського міського голови. В цей час Ф.І. Іваницький стає одним із лідерів харківського губернського комітету конституційно-демократичної партії і в жовтні 1918 року представляє цю організацію на Південно-Східному крайовому з’їзді кадетів у Катеринославі, будучи одночасно одним із організаторів і керівників цього форуму.

З відступом Добрармії переїздить до Севастополя, де працює в Бюро Тимчасового об’єднання членів комітетів Партії народної свободи, а у лютому 1919 року він обирається до складу Всеросійського національного центру. Ця антибільшовицька організація підтримувала рух на Україні, готувала ряд повстань проти більшовицького уряду, в тому числі й у Москві. Вже при повному захоплені більшовиками влади, продовжувала свою діяльність в умовах підпілля.

Але події 1918-1920 років розгорталися не на користь учасників Білого руху та його прихильників. Адже на початку 1920 року Червона армія повністю оволоділа ініціативою на усіх фронтах і вже до середини березня підійшла до Новоросійська. Донецька та Кубанська армії, повністю дезорганізовані, у паніці відступали у Новоросійськ. Протистояли більшовикам тільки залишки Добрармії, які з великими втратами стримували натиск Червоної армії. Але вже наприкінці березня 1920 року із Новоросійськом було покінчено. Тих, хто не встиг у паніці потрапити на кораблі, які відступали перевантажені до Європи, чекала незавидна участь.

Зовсім інша ситуація склалася у листопаді цього ж року, коли із портів Кримського півострова проводилася евакуація морем частин руської армії та цивільного населення. Адже ця операція була спланована заздалегідь і блискавично проведена штабом генерала П.М. Врангеля. Евакуація пройшла на високому рівні. Із Кримських портів (Севастополь, Ялта, Керч, Євпаторія, Феодосія) вийшло 128 суден, на борту яких було близько 150 тис. військовослужбовців та мирних жителів, які не бажали жити при більшовицькій владі.

Серед тих, хто в ці дні відпливав у Константинополь і на Принцеві острови, був і Ф.І. Іваницький. Він, як і більшість людей на суднах, востаннє в житті бачив у цей день береги рідної батьківщини. У Константинополі Федір Ігорович очолює Комітет допомоги біженцям, адже сотням тисяч біженців із Росії, які наводнили Європу, необхідно було створити умови для проживання та харчування. Досвід роботи уповноваженим Всеросійського союзу міст на фронтах Першої світової війни став йому у нагоді у ці роки.

Переїхавши до Югославії, наш земляк очолює там Комітет Червоного Хреста, одночасно продовжуючи політичну діяльність. У ці роки він починає підтримувати «нову тактику», розроблену в еміграції відомим російським політичним діячем П.М. Мілюковим. Суть її заключалась у припиненні продовження збройної боротьби, як усередині Росії, так і з боку іноземних держав. Мілюков вважав за необхідність заключити союз із соціалістами на основі створення республіканського та федеративного устрою в Росії, знищення приватного поміщицького землеволодіння, розвитку місцевого самоуправління.

Вже у березні 1924 року в м. Суботіца (Югославія) Ф.І. Іваницький організовує Демократичну групу конституційно-демократичної партії (партії кадетів) і до самої смерті був її головою.

Помер Федір Ігорович у Белграді в 1929 році, де і був похований на одному із емігрантських кладовищ.

Із книги "Твоя гордість, Зміївщино"

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини