Жіночі назви професій і посад у правописі, спілкуванні та документах

Вчителька математики Марія Іванівна стояла з букетом квітів на урочистій лінійці в школі: її улюблений 11-б отримував свідоцтва про закінчення школи.

«Вчителька, мікрорайону нашого жителька…» — лунало з динаміків.

І ніхто в цей момент і подумати не міг, що Марія Іванівна насправді — не вчителька, а вчитель. Попри усталену традицію мовлення, оновлений Український правопис і зміни до Класифікатора професій.

Згідно з дипломом про вищу освіту Марія Іванівна — «вчитель». Згідно з Класифікатором професій вона теж «вчитель». І в трудовій книжці в неї такий же запис, і в особистому кабінеті на порталі Пенсійного фонду України.

Зі згаданих чотирьох позицій, які визначають місце людини в професійній сфері, станом на сьогодні можна змінити лише одну: запис у трудовій книжці. Причому не автоматично, а якщо Марія Іванівна сама цього захоче та поставить до відома керівництво.

Але давайте спробуємо розібратися, в чому проблема.

Насправді нічого нового у фемінітивах немає, адже жіночі відповідники назв багатьох професій ми використовували здавна. Лікарка, вчителька, медсестра, продавчиня, вихователька, няня, поштарка, поетеса (чи поетка) та інші були зафіксовані в словниках Бориса Грінченка, Агатангела Кримського, є вони і в 11-томному Словнику української мови.

Чому ж одні фемінітиви для нас є звичними, а інші слова (наприклад, експертка, менеджерка, фахівчиня, керівниця) багатьом «ріжуть вухо», викликають палкі дискусії і повне несприйняття людьми, котрі називають фемінітиви «мовними покручами», невластивими українській мові?

Дехто готові затято відстоювати цю позицію, при цьому вибираючи для «аргументації» найскладніші слова, наприклад, «фізик-ядерник». Або ж такі, від яких фемінітиви взагалі не треба утворювати, як-то стіл чи стілець.

Найогиднішим випадом «проти», який трапився мені на очі, був коментар у фейсбуці архієпископа Харківського і Ізюмського Афанасія Шкурупія, який є також і членом Національної спілки письменників України. Він відверто глузував зі слова «гравчиня», спотворивши ще з десяток слів.

Причин несприйняття фемінітивів існує кілька, але основні: патріархальне суспільство та гендерні стереотипи, а також тотальна русифікація.

Здавна переважно (або лише) жінки працювали у сфері обслуговування. Ця роль у патріархальному суспільстві їм відводилася і вдома, і в професії. Тому нікого не дивували і не дивують слова «прибиральниця», «домогосподарка», «доглядальниця», «няня» тощо.

Як правило, у цих сферах була неповна зайнятість і неконкурентна зарплата. Це, з одного боку, давало можливість жінці також «доглядати» за домом і чоловіком, з іншого — повністю від нього залежати матеріально.

Але час ішов, жінки виборювали собі права не тільки працювати, а й розвиватися професійно та робити кар’єру  – бути як медсестрою, так і хірургинею, як кухаркою в армійській їдальні, так і гранатометницею, як вчителькою, так і директоркою ліцею чи гімназії, або торувати шлях у науці.

А якщо з’явилося явище, до нього з’явиться і назва. Так до нашого мовного вжитку увійшли: водійка, фотографка, бойова медикиня, психологиня. А ще — директорка, заступниця, міністерка, президентка (Грузії), державна секретарка (США) та багато інших.

Десятиліттями радянська влада винищувала українську ідентичність, однією з важливих елементів якої є мова. Так з української мови зникло чимало оригінальних назв предметів і явищ, їх замінили російськими. Особливо це було видно по російсько-українських словниках, де упорядники поряд з питомо українськими словами ставили примітку «уст.» (устарєвшеє), а замість них подавали наближені до російської мови складновимовні варіанти.

Так зникла і практика утворення фемінітивів.

По-перше, бо жінки в СРСР майже ніколи не те що не займали керівні посади, а й навіть більш-менш конкурентні.

А по-друге, бо російській мові фемінітиви притаманні значно менше. Переважно вони позначають обслуговуючі функції жінок (та ж таки уборщица, воспитательница). Або ж вони мають присвійне чи негативне забарвлення (наприклад, генеральша — дружина генерала чи директорша — «синя панчоха», якій не поталанило в особистому житті).

Часто саме з цієї причини – негативного забарвлення слова в російській, а також через неймовірно великі зусилля, які жінкам треба було докласти, аби обійняти певну керівну посаду та потрапити в умовний «чоловічий світ», самі жінки досі проти використання щодо них фемінітивів. 

Але суспільство змінюється, жінки перестали бути лише «обслуговуючим персоналом». Вони опановують різні професії, займаються наукою, керують бізнесами, воюють на фронті…

І якщо жінки існують у професіях і на посадах, вони мають бути видимими і на мовному рівні – через фемінітиви.

Від моменту набрання чинності нової редакції Українського правопису 30 травня 2019 року до Класифікатора професій п’ять разів вносилися зміни. Логічно передбачити, що там збільшилася кількість «жіночих» назв професій.

Насправді там просто з’явився дозвіл адаптувати професійні назви робіт для означення жіночої статі — за потребою працівниці.

Цитата: «У КП професійні назви робіт наводяться у чоловічому роді, окрім назв, які застосовуються виключно у жіночому роді (економка, нянька, покоївка, сестра-господиня, швачка). За потребою користувача, при внесенні запису про назву роботи до кадрової документації окремого працівника, професійні назви робіт можуть бути адаптовані для означення жіночої статі особи, яка виконує відповідні роботи (відповідно до п. 4 § 32 Українського правопису, схваленого постановою КМУ від 22.05.19 р. № 437). Наприклад, інженер – інженерка, верстатник широкого профілю – верстатниця широкого профілю, соціолог – соціологиня».

Перемога? Дискусійне питання.

Якщо придивитися уважніше, в Класифікаторі насправді збільшилася кількість маскулінітивів.

Наприклад, надано можливість записувати у трудових книжках назву посади «брат медичний» замість «сестра медична». Бо «медсестра Ігор» якось не так звучить. При цьому «хірург Анастасія» звучить нормально. Хм…

Навіть «друкарку» з переліку професій прибрали, замінивши її на «офісного службовця».

Найбільше в питанні жіночих відповідників професій мене, насправді, цікавить реакція на фемінітиви органів Пенсійного фонду України. Бо коли твої документи повернуть назад через те, що ти «друкарка», а не «офісний службовець», буде як мінімум неприємно. Як максимум — доведеться шукати правди по світах, тобто — по установах, де працювала. А в умовах війни це — ой як непросто.

І «людський фактор» скидати з рахунків теж не можна.

Керівник Зміївського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Олег Лісовий каже, що на сьогодні у Фонді немає жодних роз’яснень з приводу використання фемінітивів у діловодстві. Як немає ще й трудових книжок з «жіночими» професіями. Принаймні, документи з відповідними записами до його рук не потрапляли. Але — і не поверталися на доопрацювання.

Причина може бути тільки одна: жінки не виправляють назви своїх професій і посад у трудовій. Бо називатися директоркою чи депутаткою в журналістській статті і в офіційних документах — дві великі різниці, як говорять в Одесі (с).

Чи можуть виникнути з цим проблеми? Можуть, якщо всі підзаконні акти законодавець не узгодить із  Українським правописом.

І вони вже, до речі, виникали, але не з Пенсійним фондом, а з територіальними виборчими комісіями.

Реальний кейс:  Вінницька та Тернопільська обласні територіальні виборчі комісії (ТВК) відмовилися зареєструвати документи політичних сил для участі у місцевих виборах 2020 року через використання в них фемінітивів.

Партійці підготували необхідний пакет документів для реєстрації кандидатів на місцевих виборах, де використали фемінітиви, зокрема, «кандидатка», «членкиня», «громадянка». Проте ТВК відмовилися їх реєструвати, аргументуючи це тим, що вживання фемінітивів не передбачає новий Виборчий кодекс.

При цьому Український правопис з фемінітивами був на той момент уже чинним.

Що ж робити, коли жінка хоче бути собою не тільки вдома, а й у професії? Лупати сю скалу далі.

А для цього категорично мало Наказу Національного агентства України з питань державної служби «Про затвердження Методичних рекомендацій з питань формування безбар'єрності на робочому місці в органах місцевого самоврядування.

Держава повинна внести до Класифікатора професій жіночі відповідники не «за потребою користувача», а в кожному рядку — через слеш, риску чи дужки. Як це нині роблять законослухняні роботодавці, шукаючи собі співробітників/співробітниць. Щоби в трудових книжках чи договорах автоматично вписувалися жіночі відповідники професій.

Це буде величезний крок у питанні толерантності в українському суспільству. А від цього однозначно виграють усі.

Бо додатково вказувати роботодавцю на свою стать якось… принизливо.

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.