«У мене є історія!» — ця фраза вже багато років викликає усмішку в моїх колег. Бо де б ми не зустрілися та про що б не говорили, я завжди згадую якусь подію зі свого життя на тему, що обговорюємо — від війни та виборів до цікавих зустрічей, стосунків і чоловіків загалом. І як ці флешбеки працюють?! На ДМФ-25, фотографуючи військову техніку, я розповіла одну таку історію Олексію Пасюзі, редактору Великописарівської газети «Ворскла». Льоша усміхнувся і каже: записуй! Що ж, стартуємо!
Як я «зняла» Безкоровайного
Національний музей історії України у Другій світовій війні має велику вуличну експозицію військової техніки різних періодів. Серед них — гелікоптер МІ-24В. Подивилася я на цей літальний апарат, і згадалася мені одна історія.
Це був рік 1996-й. Крим, Саки, отой самий аеродром, на якому Сили оборони України раз-у-раз «мінусують» техніку окупантів.
У Саках у 1990-х роках було дві військових частини, одна з яких — Морська авіаційна група, або МАГ, — підпорядковувалася Військово-морським силам України, інша — «вертольотчики» — Військово-повітряним. Я працювала телеграфісткою на вузлі зв’язку МАГа.
Командувачем МВС України тоді був віцеадмірал Володимир Безкоровайний, якого ми всі позаочі звали «Безкорабельним». Ну того шо…
Якось пізно увечері отримуємо телеграму: командувач з Балаклави летить у Київ на нараду. А ми (і не тільки ми) маємо забезпечити «перельоти», щоби борт не жахнули свої.
Це така складна схема, яку розуміли тільки утаємничені.
Якщо коротко: частина, з якої злітатиме борт, передає телеграму, що містить набір цифр і літер, — іншій частині, через яку той борт летітиме. Такі телеграми відправляли з одного телеграфу до іншого. Кожна частина по траєкторії польоту борта робила свої уточнення та передавала їх наступній.
І ось приходить наша черга.
Я телеграму отримала, передала «на гору», там написали нову та віддали мені для відправки далі. Передати її, в тому числі, треба було сусідам — «вертольотчикам».
Щоб ви розуміли, відстань між нами на землі була не більше кілометра, а «по повітрю», кажуть, телеграми йшли як мінімум через Миколаїв, а як максимум — через Харківщину. Ну і щось там сталося зі зв’язком — подзвонити і сказати: «Альо, чекайте перельоти» — ніяк не вдавалося.
Сіли ми зміною думати: що робити? Найпростіший варіант — сісти на велосипед і відвезти ту телеграму сусідам. Це хоч і не по статуту, але дієвий спосіб. Але! Осінь, зміна вечірня, всі офіцери — вдома, строковики — в казармі. Черговому офіцеру виходити неможна. Черговому строковику без офіцера виходити теж неможна.
Так ми тоді нічого путнього і не надумали, й відправили телеграму в ефір без зідзвону. Звісно, що вона вчасно не прийшла, і вертоліт з командувачем на нараду в Київ на визначену годину не потрапив.
А за кілька тижнів ми дізналися, що віцеадмірал Володимир Безкоровайний був звільнений з посади командувача ВМС України. Причини нам тоді, звісно, не сказали. Але ми ще довго жартували, що «Безкорабельного» зняла наша зміна.
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз