Пам’яті Ігоря Чепелюка: людини землі, яка працювала на майбутнє України

Ігор Чепелюк народився 15 грудня 1966 року у Змієві. Його професійний шлях розпочався дуже рано — ще в серпні 1984 року, коли він прийшов працювати слюсарем 1-го розряду до совгоспу «Зміївський». Відтоді сільське господарство стало не просто його роботою, а справою життя.

У 1992 році Ігор Дмитрович закінчив Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства за спеціальністю «інженер-механік». Працював завідувачем машинного двору, головним інженером господарства. А з 2004 року розпочав власну підприємницьку діяльність у сільському господарстві.

У грудні 2012 року очолив Фермерське господарство «ЗМІЇВСЬКЕ».

Ігор Чепелюк належав до тих аграріїв, для яких господарство — це постійний рух уперед. Він цікавився сучасними технологіями, випробовував нові підходи, прораховував ризики й шукав можливості зробити виробництво ефективнішим.

Він добре знав сільськогосподарську техніку і розумів виробничий процес не з кабінету. За потреби сам сідав за кермо, виходив у поле, працював поруч із людьми.

Для нього не існувало роботи, яка була б «не його рівня». Він міг ремонтувати техніку, допомагати працівникам у полі, розбиратися з виробничими проблемами й одночасно думати про те, як розвивати господарство далі.

Саме ця близькість до роботи й людей багато в чому визначала його як керівника. Ігор Дмитрович знав, скільки сил потребує праця на землі, і не вимагав від інших того, чого не був готовий зробити сам.

Він не просто керував господарством — він знав його зсередини.

Одним із напрямків, який Ігор Дмитрович розвивав разом із родиною, стала «Спаржава». У сучасному овочівництві він бачив перспективу й можливість поєднати багаторічний аграрний досвід із новими технологіями.

Йому було важливо не просто втримати те, що вже працює. Він постійно думав про те, що можна зробити завтра.

Мабуть, саме тому в його професійному житті було так багато планів та ідей. Він дивився на господарство не лише як на бізнес сьогоднішнього дня, а як на справу, яка має розвиватися й після нього.

Окреме місце в житті Ігоря Чепелюка посідала Україна. Він пишався своєю країною, її землею та людьми, які на ній працюють.

Його любов до України не була декларативною. Вона проявлялася у щоденній роботі, у ставленні до землі, у бажанні розвивати рідний край і українське сільське господарство.

Він вірив у українську землю та людей, які на ній працюють. І багато робив для того, щоб ця земля давала роботу, урожай і перспективу.

Підтримував соціальні ініціативи у Змієві та районі, бо розумів просту річ: господарство — це не лише техніка, поля та врожай. Це передусім люди, робочі місця, громада і відповідальність перед місцем, де живеш.

За всіма професійними здобутками — людина, яка мала свою родину. Дружину, доньку та маленького сина.

Для них Ігор Дмитрович був не керівником і не аграрієм. Він був чоловіком, батьком, людиною, яка була центром сім’ї.

І саме тут, мабуть, найважче говорити про його втрату.

«Для родини він був не лише господарем і професіоналом, а людиною, яка була центром сім’ї, прикладом працьовитості, сили та великої любові», — пише його донька Маргарита.

За цими словами — ціле життя, яке неможливо вмістити в кілька абзаців.

Бо для близьких залишаються не посади, не назви підприємств і не професійні досягнення. Залишається голос рідної людини, спогади про звичайні розмови, спільні справи, поради, моменти, які за життя здавалися буденними, а після смерті стають безцінними.

Для колег Ігор Чепелюк був ініціативним, наполегливим і працездатним керівником. Для працівників — людиною, яка могла стати поруч і працювати разом із ними.

Для Зміївщини — одним із тих аграріїв, які роками вкладали сили у розвиток місцевого сільського господарства.

А для родини — людиною, яка своїм життям показала, що улюблена справа може стати справою всього життя.

Він прийшов у сільське господарство ще зовсім молодим слюсарем і залишився в ньому до останніх років. За цей час змінилася країна, змінилася техніка, змінилися технології та саме аграрне виробництво. Але незмінним залишалося його ставлення до роботи — працювати, розвиватися і шукати можливості рухатися вперед.

«Він був крутим аграрієм. Інноватором. Людиною землі. Людиною України», — так згадує батька Маргарита.

Ці слова, мабуть, найточніше описують його професійне життя.

Але за ними є ще одне — те, що не вимірюється жодними посадами чи досягненнями.

Ігор Чепелюк залишив після себе родину, людей, з якими працював, господарство, у розвиток якого вклав роки життя, і землю, до якої був прив’язаний усією своєю працею.

Він хотів створити щось, що залишиться після нього.

І залишив.

Світла пам’ять Ігорю Дмитровичу Чепелюку.

Співчуття дружині, доньці, маленькому сину, рідним і близьким, колегам та всім, хто знав і поважав цю людину.